Вільне життя

На шляху служіння народові

Мирон Кордуба — дослідник різних епох і періодів історії України та інших слов’янських країн, справді унікальна в європейському історичному контексті особистість. На думку українського історика Омеляна Пріцака, він, без сумніву, був одним із найбільших істориків Східної і Центральної Європи, який реалізував власний потенціал не в одній, а одразу в багатьох галузях науки і культури.

Мирон Кордуба належить до покоління української інтелігенції рубежу ХІХ — першої половини ХХ ст., представники якої, покидаючи свій дім, ставали на шлях світського служіння народу, збереження і розвитку національної культури. Більшість віддавала перевагу науці, справжній культ якої склався серед української інтелігенції з 90-х рр. ХІХ ст. до початку Першої світової війни. У той час створюються українські наукові товариства, зокрема й Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), засновуються періодичні збірки наукових праць, видається фахова та науково-популярна література, формується коло вчених, яке стало основою майбутньої Академії наук.

Народився Мирон Кордуба другого березня 1876 року в с. Острові Тернопільського району у сім’ї священика. Його батько, Михайло Кордуба, мав парафію в с. Сушно нинішнього Радехівського району на Львівщині. Мати — Емілія Кордуба — була донькою священика. Із перших днів навчання у початковій школі в селі хлопець проявив особливі здібності й нахил до науки. У 1885—1891 рр. здобував освіту в Тернопільській гімназії, а 1891—1893 рр. — в академічній гімназії у Львові (7—8 класи). Формування світогляду історика та становлення Мирона Кордуби як науковця розпочалося з перших днів навчання у Львівському університеті на філософському факультеті, тобто з 1893 р. Майже одночасно у Львові (1894 р.) перебував Михайло Грушевський, який очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з українською мовою викладання у Львівському університеті. Почалась «нова ера в українській історіософії», особливо після інавгураційного виступу історика 30 вересня 1894 р. в університеті. У своїй промові він висвітлив завдання вченого в науці і закликав молодь та співробітників до здобуття власного «духу висліду й критицизму як методу оцінки історичних явищ».

Вчителями М. Кордуби стали також видатні польські вчені: Освальд Бальцер, Броніслав Дембінський, Людвіг Фінкель, Тадеуш Войцеховський і Антон Реман. У Відні, який на той час був центром світової історії, особливо в галузі дипломатичних відносин, М. Кордуба має можливість слухати лекції таких світової слави вчених, як Макс Бідінгер (Бюдінгер), Енгельберт Мільбахер, Освальд Редліх, Альфред Франціс, Альберт Пенк, Вільгельм Томашек, Гайнріх Цайсберг та інших.
1897 р. М. Кордуба очолив студентське товариство «Січ» у Відні (громадська активність завжди була характерною ознакою українського студентства), після закінчення університету і захисту докторату (тема дисертації: «Історія і відносини в Галицькому князівстві до першої половини ХІІІ ст.»), одержавши звання доктора філософії 18 квітня 1898 р., працював понад два роки у бібліотеці Віденського університету (червень 1898 — жовтень 1900 рр.). Його було обрано президентом відомого академічного товариства «Січ», яке відіграло важливу роль у розвитку історії Західної України. В кінці 1900 р. вчений покидає Відень і поселяється в Чернівцях. Першого липня 1903 р. Мирона Кордубу обрано дійсним членом НТШ.

Упродовж 1900—1913 рр. М. Кордуба працював помічником учителя (суплентом), а через деякий час і учителем ІІ державної гімназії в Чернівцях, де викладав світову історію та географію. Протягом 1908—1909 рр. разом із гімназистами збирав історичні топоніми Буковини. Згодом він виїжджає із Чернівців до Станіславова, а 1919 р. — до Львова.

У 1901 р. Мирон Кордуба одружився з Євгенією Цегельською. Через два роки у сім’ї народився первісток — син Роман, а 1906, 1908 рр. і його сестри — Клавдія та Стефанія.

Перша світова війна стала критичним періодом в історії України. В серпні 1914 р. у Львові виник Союз визволення України (СВУ), ініціаторами створення якого стали емігранти з Наддніпрянщини. Організація проголосила своєю метою боротьбу за незалежну Українську державу і вважала, що цього можна добитися після поразки Росії у війні. Саме СВУ став ініціатором створення окремих таборів для військовополонених українців і проведення серед них культурно-освітньої та виховної роботи. Результати цієї акції передбачали зростання національної самосвідомості українців з Російської імперії та формування боєздатних частин із військовополонених, які б воювали проти Росії. Свою культурно-виховну та видавничу працю СВУ проводив значною мірою силами західноукраїнської інтелігенції. Так М. Кордуба, як офіцер австрійської армії, читав лекції з історії України в таборі військовополонених українців Зальцведеля, співпрацював у виданнях СВУ, зокрема, у «Віснику».

Після проголошення ЗУНР першого листопада 1918 р. М. Кордуба, як представник Буковинської Національної Ради, став делегатом Української Національної Ради ЗУНР. Також він був консулом Західно-Українського посольства у Відні й одним з провідних редакторів «Республіки» — офіційного урядового друкованого органу ЗУНР. 1919 р. історик переїхав до Львова, де 27 лютого 1920 р. прочитав на засіданні історично-філософської сесії Наукового товариства ім. Т. Шевченка реферат і запропонував план збору матеріалів до історико-географічного словника Галичини. У цьому йому допомагали студенти українського університету й учні гімназій. Було зібрано анкети з 212 громад Галичини (загальна кількість їх 3500).

Зокрема, історик в одній зі своїх статей підтримав твердження, що топоніми, які закінчувалися на -иці, -ичі, «…є дуже старинні і походять з часів родової організації». На підтвердження його думки можна навести такий приклад: поблизу Тернополя є старовинне село Мишковичі. Історія виникнення його сягає ще доби пізньої бронзи (ІІ тис. до н. е., культура Ноа). Одночасно М. Кордуба запропонував дослідникам топоніміки так званий «Квестіонар» (Запитальник), в якому подав 26 позицій запитань щодо конкретного населеного пункту.

1920 р. М. Кордубу обрано почесним професором Українського університету в Кам’янці-Подільському, в 1920—1925 рр. він обіймав посади професора та декана філософського факультету Українського таємного університету у Львові, 1922—1928 рр. — викладача-професора історії та географії у філії Академічної гімназії у Львові. Крім того, працював у 1926—1934 рр. головою Археографічної комісії НТШ, був членом-кореспондентом Українського соціологічного інституту в Празі (1927 р.), дійсним членом Історичної секції АН УРСР (1928 р.), у 1929—1937 рр. — надзвичайним професором історії Східної Європи, а протягом 1937—1939 рр. — професором історії України у Варшавському університеті та ін. У той час він брав участь у міжнародних конгресах істориків: 1933 р. — у Варшаві, 1938 р. — у Цюріху (Швейцарія), представляючи НТШ та деякі інші українські наукові інституції, став почесним членом Українського наукового інституту у Варшаві, а перед тим — низки польських й угорського товариств у Польщі.

Після закриття гітлерівцями Варшавського університету під час окупації Польщі М. Кордуба працював учителем української гімназії в місті Холм, 1941—1942 рр. — у Науковій бібліотеці Львова, 1942—1944 рр. — учителем І і ІІ українських гімназій у Львові, 1944—1945 рр. виконував обов’язки професора кафедри історії України, 1945—1947 рр. був в. о. професора, завідувачем кафедри південних і західних слов’ян Львівського університету.

Помер 2 травня 1947 р. у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

До 140-річчя від дня народження відомого історика в експозиційному залі давньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею відкрито виставку, присвячену його пам’яті. На ній представлені фотографії батьків дослідника, його дружини, дітей й самого історика, монографії, окремі відбитки статей, надруковані українською і польською мовами. Основні теми наукових досліджень історика були присвячені виникненню перших держав у слов’ян, часам княжої Русі, Хмельниччині (зокрема він опублікував переписку 1649—1650 рр. між Віднем, Варшавою, Львовом і Чигирином), а головне — історичній топоніміці. В його роботах є багато інформації про походження назв деяких сіл Тернопільщини. Окремі брошури історик надрукував в Українському видавництві міста Кракова під час фашистської окупації Польщі у 1941 році.

Вікторія БЕЗБАХ,
історик, старший науковий працівник Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Олег ГАВРИЛЮК,
історик, завідувач відділу Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини