Вільне життя

Українські діти-герої

3174721

Колись була така товста й велика книга «Діти-герої». Не скажу, що з цікавістю, але я її читав. Бо дуже багато зборів піонерського загону і виховних годин проводили за її матеріалами. Так у СРСР насаджувався «радянський патріотизм». До речі, не надто успішно. Бо саме на одних таких зборах загону в шостому класі я дійшов до дуже цікавого, як на мій тодішній вік, висновку: в СРСР юний піонер має дочекатися нападу акул капіталізму, вступити з ними в бій і загинути, як Валя Котик чи Зіна Портнова.  

А от збірку оповідань з «Історії стародавнього світу» для п’ятого класу я читав із величезним задоволенням. Особливо оповідки, в яких героями були діти тих часів. І ось тепер подумав: чому б в Україні не створити подібний підручник для сучасних дітей, що сприяв би їхньому патріотичному вихованню. Для прикладу наведу дві реальні героїчні історії юних українців, хоча знаю їх значно більше.

Герой першої — син гетьмана України, наступника Івана Мазепи, автора першої в Європі конституції Пилипа Орлика Григорій. Подія сталася 12 лютого 1713 року в містечку Бендери. Юному Григорієві виповнилося на той час тільки десять років.

Того дня турки, які тоді володіли територією, де було місто Бендери (тепер воно в Молдові), вирішили виселити на «історичну батьківщину» шведського короля Карла ХІІ. Турки хотіли, аби Карл не «сидів у гостях» вже четвертий рік, а воював з московським царем Петром. Захищати Карла від кількох тисяч турків узялися три сотні шведів, українських козаків на чолі з Пилипом Орликом та польських шляхтичів.

Оскільки Пилип Орлик був одним з організаторів збройного захисту шведського короля, турки вирішили захопити в заручники його сім’ю. Григорій був первістком, найстаршим чоловіком за відсутності батька, тому захист родини взяв на свої плечі. І впорався блискуче! Крім нього, в сім’ї було ще двоє молодших братів та двоє сестер. Він наказав служниці Килині та молодшому братикові Михайлу в разі небезпеки відвести і надійно заховати у наперед підготовленому хлопцем схроні маму та молодших дітей, а сам шаблею мав прикрити їхній відступ.

Так і сталося. Коли прийшли турки, Григорій вступив у нерівний бій із десятьма підготовленими воїнами. Хлопчина так спритно орудував шаблею, що дав родині кілька хвилин для порятунку. Він зумів поранити одного турка в живіт, а другому вибити з рук шаблю. Лише підступно напавши ззаду, турки схопили відважного хлопчика. Григорія чекала вірна смерть — його мали прив’язати до коня і волочити полями. Врятував Григорія син кримського хана принц Калга-Султан.

Син Пилипа Орлика у восьмилітньому віці більш як на рік став заручником батька в Криму, і тоді принц-підліток подружився з ним. Цікаво, чи теперішні Президент або прем’єр-міністр погодилися б зоставити свою дитину в заручниках задля державної справи?

…Іншому юному українському герою Валентинові Котику на мить здійснення подвигу вже виповнилося чотирнадцять. Попри те, що він був юним піонером і йому ще в часи правління Брежнєва присвоїли звання Героя Радянського Союзу (посмертно), я вважаю, що нам не слід відмовлятися від пам’яті про цього мужнього хлопця.

Партизанив Валя з дванадцяти років. Від його кулі загинув не один фашист. У 1990 році в одній із волинських газет я прочитав спогад партизана з Валентинового загону. Опис ним останнього бою хлопця не надто відрізняється від офіційної радянської розповіді, зате викриває підлість командирів червоних партизанів.

Отже, в березні 1944 року одне з відділень партизанського з’єднання під командуванням Одухи здійснило ряд диверсій проти німецьких військ на півночі сучасної Хмельниччини. Німці навздогін за партизанами послали тільки два взводи. Партизанів разом із Валею було 38 — сили для рівноцінного бою цілком співмірні. Та командир залишив прикривати відступ 14-літнього хлопця, а 37 здорових дорослих чоловіків дали драпака.

Щоправда, коли Валя вже вів бій, автор статті та ще десятеро партизанів хотіли повернутися. Вони могли врятувати юного героя, але командир відділення під страхом розстрілу заборонив це робити.

А юний Валя, окрилений довір’ям старших товаришів, бився не лише з відчайдушною відвагою, а й з неабиякою військовою спритністю близько двадцяти хвилин. Сам проти двох взводів німців! Один есесівець, що потім потрапив до партизанів у полон, визнав: хлопчина блискавично змінював бойові позиції, стріляв влучно і вибирав для кидка гранати найслушнішу мить. Німець зауважив, що якби таких хлопчаків у бою було троє, то вони перебили б есесівців без шкоди для себе.

Коли ж патрони закінчилися, Валя пустив у хід гранати. Останньою підірвав себе й німців, котрі його оточили. В останньому Валиному бою загинули два десятки есесівців. То чому б нам не пам’ятати про цього українського героя?

…Оскільки наше Міністерство освіти й науки ще довго не буде українським у підборі кадрів, чому б нашому доблесному департаменту освіти не підготувати для шкіл області бодай невеличкий посібник про українських дітей-героїв?

Ярослав БОРСУК

м. Підгайці

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини