Вільне життя

Щастя обірвалося на півдорозі

Ірина, кругла сирота, приїхала в чуже містечко вчителькою німецької мови. Тут і зустріла свою долю. Високий, ставний, чорнобровий парубок відразу припав їй до душі. Познайомилися в автобусі, а потім зустрічалися на танцях у клубі, де молода вчителька разом із подружками хоч не часто, але бувала. Відтак Ірина з Іваном зустрічали разом Новий рік, відзначали день Валентина.

Коли про їхні стосунки дізналися Іванові батьки, почали влаштовувати йому допити: звідки дівчина, хто її батьки, чи заможна сім’я? Довідавшись, що Ірині мама й тато трагічно загинули, а вона, маленька дівчинка, дивом залишилася живою у вщент розтрощеній автівці, навідріз відмовилися від такої невістки. Трохи змінили своє ставлення до неї, дізнавшись, що виховували Іру дідусь із бабусею. І не тільки вивчили її, а й залишили гідний спадок.

Та все ж Іванова матір продовжувала нав’язувати синові іншу дівчину. «Ти, — казала, — лікар, ми дали тобі престижну професію. І Ганнуся скоро теж лікаркою стане…» Однак Іван відрубав: «Якщо не Іра, то ніхто!» Потім іще довго боровся за своє кохання. І в переддень весілля обоє з Іриною не вірили в своє щастя.

…У ніч перед одруженням нареченій приснилася її мама. «Ти будеш щасливою, донечко, — сказала, — тільки щастя твоє обірветься на півдорозі». «Хіба зрадить мене Іванко з іншою? — розмірковувала вранці Ірина. — Та ні! В такий день треба думати про щось світле, радісне. До мами з татом піду на могилу, подякую їм за життя. А подумаю краще про своїх других батьків — стареньких, сивочолих. Бо все, що маю, — це їхня заслуга. І Господа. А далі якось буде. На все воля Божа…»

Іра справді старалася не думати про той сон. Збігали дні за днями, роки за роками. Народився в подружжя синочок, котрого назвали на честь дідуся Арсеном. Молода жінка з головою поринула в материнські клопоти, але й про чоловіка не забувала.

Незчулися Іра з Іваном, як Арсенчик став школярем. Ріс вихованим, старанним, добре вчився. Коли перейшов у п’ятий клас, в Україні почалася війна. І в Іриному серці, як і в серцях тисяч українських жінок, поселився гнітючий неспокій. А вже за кілька місяців вона проводжала в зону АТО свого Івана. Він — хірург, і він там потрібен… Прощання було коротким. «Бережи себе, сина і чекай, — сказав чоловік, обіймаючи дружину. — Я обов’язково повернуся».

І вона чекала. Рахувала дні й ночі. Переживала, коли мобільний мовчав. А коли озивався, терпла: чий голос почує — Іванів чи котрогось із його побратимів? Серце Ірини не знало спокою.

…Одного пізнього вечора вона присіла біля синового ліжка й почала пильно роздивлятися кожну рисочку на його обличчі. Вкотре впевнилася, що Арсен таки дуже схожий на батька… І раптом син… розплакався в сні. «Таточку, не йди, не треба! — кричав у сльозах. — Будь зі мною! Прошу, не йди!» Водночас на вулиці протяжно завив пес… Злякалася, бо ж люди кажуть, що це не до добра. Коли дитина знову поринула в сон, в Іриній пам’яті спливли призабуті мамині слова: «Ти будеш щасливою, донечко. Тільки щастя твоє обірветься на півдорозі».

«Не дай, Господи, не дай…» — прошепотіла Іра й лягла спати. Але до ранку не зімкнула повік. З нетерпінням чекала дзвінка, втупившись тривожним поглядом у темний екран телефона. І він озвався. Уже на світанні. Голосом незнайомця, котрий повідомив, що Іванове життя обірвалося. Куля влучила просто в серце, коли їхав із побратимами в автівці. Вона слухала мовчки, ніби оніміла.

Мовчки стояла й тоді, коли люди, прихиливши коліна, проводжали Івана в останню дорогу, скандуючи: «Герої не вмирають!» А вона тільки міцніше притискала до грудей сина і подумки повторювала мамині слова з того віщого сну. Ось що вона мала на увазі, коли сказала, що щастя обірветься… Поховала Ірина своє щастя… Тепер бажала тільки одного — щасливого і мирного майбутнього для сина. Бо за це заплатив його батько своїм життям. Дай, Боже, щоб його кров пролилася недаремно…

Зіновія ШУПА

с. Байківці Тернопільського району

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини