Вільне життя

Вирішили за нас — без нас

58155856

Коли стало відомо, що 12 лютого в аеропорту Гавани зустрінуться Папа Римський Франциск та Патріарх Московський Кирило, предстоятель УГКЦ Святослав висловив сподівання, що Святійший Отець на тій зустрічі буде «голосом України». Але так не сталося. Понтифік всеціло виявився на боці Москви і за «обійми з братом», по суті, «злив» українські церкви — як «не канонічні» православні, так і греко-католицьку.

І реакція їх на прийняту за підсумками переговорів декларацію була практично однаковою. «Говорили про нас — без нас, не давши нам голосу», — із сумом сказав владика Святослав (Шевчук). «Принцип «вирішувати за нас без нас» погано пахне, — зазначив речник УПЦ Київського патріархату архієпископ Євстратій (Зоря). — А тим більше і в Законі Божому сказано, що не судять про людину, поки не вислухають її». Що вже говорити про цілу церкву.

Із тридцяти пунктів декларації принизливими для українських вірних є тих три, що стосуються наших церков. Так, у пункті 25-му зазначається: «Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність. Однак християнські спільноти, що з’явилися в таких історичних обставинах, мають право існувати та здійснювати все те, що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних…» Греко-католики сподівалися, що Папа Римський перед Патріархом Московським порушить питання про засудження Львівського псевдособору 1946 року, в результаті якого РПЦ поглинула їхню церкву, привласнила храми та монастирі УГКЦ, винищила весь єпископат і заслала до Сибіру тисячі священиків. А натомість очільники Католицької церкви і РПЦ засудили «уніатизм» та великодушно надали їхнім спільнотам «право існувати». Дехто розцінив це, як зраду Ватикану. Щоправда, окремі експерти бачать у цьому й певний позитив: мовляв, тепер греко-католицькі громади зареєструють в окупованому Криму та не пікетуватимуть і не називатимуть сектами в Донецьку.

У московській інтерпретації викладемо і пункт 26-й декларації. Високі переговорники вболівають «з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям і привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи». І закликають усі сторони конфлікту «до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру». «Складається таке враження, — коментує цей пункт блаженнійший Святослав, — що Московська патріархія або вперто не признається, що є стороною конфлікту, тобто відкрито підтримує агресію Росії проти України, як, до речі, освячує і військові дії Росії в Сирії як «священну війну», або звертається передусім до свого сумління, закликає саму себе до розсудливості, суспільної солідарності та діяльного будування миру».

Пункт 27-й декларації звучить так: «Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії». Вочевидь, уже заручившись підтримкою Папи, Патріарх Московський кличе нас знову під свій омофор. Цікавий з цього приводу коментар архієпископа Євстратія: «Щодо «існуючих канонічних норм». 1. Ми лише за. Достатньо Москві визнати підтверджений Вселенським Патріархом факт, що МП отримав владу над Київською митрополією «не за принципами канонічних правил», зректися цієї злочинної привласненої влади — і єднання церков в Україні настане дуже швидко. 2. «Існуючих» де? Адже православне і католицьке канонічне право — не одне і те ж».

Доречно тут нагадати і заувагу Мирослава Мариновича, віце-ректора Українського католицького університету, багаторічного політв’язня радянського режиму, відомого правозахисника: «Євангеліє нічого не говорить про канонічність, зате дуже багато — про правду і про належну обачність, яку мають виявляти християни перед лицем Лукавого… У декларації немає жодного слова про переслідування УПЦ КП і УГКЦ в Криму й на сході України, про фізичну розправу над протестантськими пастирями, про свавільні арешти і «зникнення» активістів кримськотатарського руху тощо. Так, начебто біль «неканонічних» та «іновірців» менше заслуговує на співчуття, ніж біль християн у Сирії… Папа мав нагоду обстояти інтереси скривджених російською агресією, мав, але не скористався… Ось чому я змушений з болем зробити висновок: у питанні України та Росії Католицька церква задля ефемерного «діалогу з Москвою» розминулася з правдою».

Шквал критики в Україні щодо пунктів гаванської декларації, які стосуються її церков, схоже, усе ж зачіпає представників Риму. Так, архієпископ і митрополит Львівський Мечислав Мокшицький зустріч Папи Франциска і Патріарха Кирила назвав «історичною» і закликав «не оцінювати Божі справи під політичним кутом». До цього можна було б і прислухатись, якби ті «політичні кути» так явно не випирали з підсумкової заяви учасників «історичної» зустрічі, особливо стосовно України. А Клаудіо Гуджеротті, апостольський нунцій в Україні, закликав українців «бути терплячими», бо не завжди «сторони можуть сказати, що хочуть сказати». За його словами, треба було «шукати компроміси, щоб укласти спільний текст, спільну декларацію», і що його блаженство знає, скільки це коштувало «праці і труднощів». І ще одна думка папського нунція: «Людство потребує чогось більшого, ніж текст. Те, що люди будуть пам’ятати, — це їхні обійми. І обійми є святою річчю. Але ви скажете: навіть Юда поцілував Ісуса Христа, але потім його зрадив. Часом усі ми є маленькими зрадниками». Як мовиться, без коментарів.

Свідомо цитую думки здебільшого представників церкви. Вони краще знають релігійну ситуацію, настрої своїх вірних, і в них справді менше політики. Як бачимо, обійми Папи Франциска та Патріарха Кирила куплені ціною приниження мільйонів українців. Однак Верховний архієпископ УГКЦ Святослав закликав вірних «не драматизувати цієї декларації та не перебільшувати її значення для церковного життя. Ми пережили не одну подібну заяву, переживемо і цю».

А тим часом коментарі гаванської зустрічі владикою Святославом викликали обурення в Московській патріархії. Там вважають, що він принизив не лише Патріарха Кирила, а й очільника Католицької церкви. Але Папа Римський так не думає. Він особисто, а не через своїх речників, прокоментував сказане предстоятелем УГКЦ. Найперше, дав йому високу оцінку. «Коли його у 42 роки було обрано Верховним архієпископом, це свідчить про те, що це гідний муж, — сказав Папа Франциск. — Він приїхав до Буенос-Айреса, щоб забрати свої речі, і прийшов до мене та подарував мені іконку Пресвятої Богородиці, сказавши: «Вона супроводжувала мене протягом всього життя. Хочу залишити її тобі, що підтримував мене протягом цих чотирьох років». Це одна з небагатьох речей, яку я попросив привезти з Буенос-Айреса, й тримаю її на своєму робочому столі. Отже, це людина, до якої я маю велику повагу, а навіть відчуваю близькість, бо ми між собою звертаємось на «ти».

Коментуючи слова владики Святослава, що до нього «звертаються багато вірних і кажуть, що почуваються зрадженими Римом», понтифік зазначає, що це «лише одне речення з кількасторінкового інтерв’ю, в якому блаженнійший Святослав позиціонує себе як син церкви в сопричасті з єпископом Риму, говорить про свою близькість із Папою та про віру». Що ж до критики главою УГКЦ декларації, то, зазначає Папа, «це дискусійний документ і це його особисті думки, які має кожна людина і має право їх мати». До того ж «Україна переживає війну, період страждання, існують різні інтерпретації». Папа розповів також, що коли було оголошено про його зустріч із Патріархом Кирилом, блаженнійший Святослав написав йому і це були «братні зауваження». Що ж до ситуації в Україні, то понтифік зазначив, що говорив: треба виконувати Мінські угоди, «не руйнувати ліктем те, що написано рукою». «Римська церква, Папа завжди закликали: «Шукайте мир!» Я прийняв обох президентів», — сказав очільник Католицької церкви.

Вочевидь, від нього чекали більшого — і в УГКЦ, і в Україні назагал — ніж просто закликів до миру. Але отримали те, що отримали. «Братні зауваження» владики Святослава не були взяті до уваги. І ми не можемо щось у тому змінити. Але в наших силах підтримувати свої церкви, кріпити віру в Бога, молитися, єднатися зі своїми ближніми в обороні інтересів України. А вірним українських православних церков, що відійшли від Московського патріархату, ще й тримати оборону від «духовної» навали «русского міра». Окрилений підтримкою Ватикану (на думку багатьох експертів, Папа, по суті, визнав Україну канонічною територією РПЦ), він тепер буде ще зухвалішим. Але ми на своїй землі і лише нам визначати, який світ тут має панувати — російський чи український.

Галина САДОВСЬКА

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини