Вільне життя

На передовій — ліпарі

Не годен втямити, чо то тілько ліпарів у державі сі розвело. Толком ніц не вміє, а лізе керувати. Пішли хлопці воювати з Москвою, а ними так командуют, же ліпше би не командували взагалі.

Стали хлопці з паличками на дорозі й так керуют рухом, же у шоферів простих паляроші худнут, а мажори й чинуші як літали, так і літают. Виліз безголосий хлоп на сцену, покрутив у руках мікрофоном, завив по-псячому — і то в нас сі називає пісня. І так всюди, від віршомазів до президентів. Ото колись читав, же в нас багато невідомих толкових писак є, бо не годні були вибитися межи люди. А чого? Одним не вистачило колєгів-журналістів, іншим — грошей, аби свою писанину видати, третих кагебісти загнобили…

Радейко слухати не годен. Все десь включу, де балакают, бо співів не переношу. Ну що то за пісня, де замість слів одні «а-а-а-а», «тук-тук-тук», «буль-буль-буль» і «шльоп-дер-шльоп». У наших народних як було? «Ой на горі…» — і поїхала ціла розповідь про те, що ж там сі робило і чим скінчило. А теперка не пісні, а хтознає-що, слухаєш-слухаєш — і ніц не годен допетрати, про що вони.

Взяв до рук кілька газеток. Почитав новини їдним воком, на яке ліпше виджу. Перейшов на віршики. Я не Шевченко, але стидавсі би таке межи люди пускати. Як каже мій сусід, що виджу — про те й пишу. Троха слів про Україну, любов і всяке таке, а змісту ніякого. А як читаєш про себе — то так звучит, гейби корова пльонку зажувала і забула лигнути.

Такво глянеш, пригледишся до всього — і видко, же в нас чось на передових ліпарі. Ті, же толкові, то на задвірках, або бозна-де. А сяке-таке лізе все наперед. Як кажуть, поверха води риба не плаває, тілько непотріб. Певно, доки в нас таке буде, доти тую державу тристиме. Бо ті, же не вміют, не хочут дати робити тим, же вміют. Так і жиємо, з ліпарами на чолі.

На тій думці моцно склеїв собі зуби ірисом. Випадково надибав його рецепт у шухляді.

300 грам цукру і 120 грам меду змішав у банячку й поставив на маленький вогонь, най булькає і гусне. Варив десь 10—15 хвилин. Тоди потрошку зачав добавляти масло (всього грамів десь 120), після него горичу сметану (250 грам). Варив до такої густини, аби файно пристигло як заводські іриски. Капку вилив на кришку баняка і пробував, як стигне. Потім взяв бляшку, добре змастив воливою, виляв суміш і почекав, жеби пристигла. Поки була м’яка, розрізав на квадратики і лишив до повного застигання. І такво як захочу солодкого, то по кусочку поцьмакаю.

Смачного!

Ваш пан ЮЗЕК

Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини