Вільне життя

Тридцять дев’ять вулиць. І всі — неповторні!

wkola 5

Вивчення свого родового дерева — це не данина моді, а необхідна і шляхетна справа. А хто цікавиться біографіями предків, то зауважить, що їхні долі нерозривно пов’язані з історією населеного пункту, в якому вони мешкали, бо саме він формував їхні характери.

wkola 3А як заохотити молодь вивчати свій родовід, більше знати про історію рідного краю? Цікаве рішення запропонували педагоги Білівської школи I—III ступенів, що на Чортківщині, Ольга Тарасівна Скрипник (вчителька української мови і літератури) та Ольга Володимирівна Хитра (вчителька історії і правознавства). Шукаючи нові форми подачі матеріалу, вони організували захід літературно-історичного характеру: з віршами, піснями та навіть із читанням новел.

Ведучими й акторами стали місцеві школярі. Їхнім завданням було оповісти історію Білої: про літописний град Моклеків, що розташовувався на цій території, про перші карти села, старовинні церкви, про відомі постаті тощо. Старшокласники Юлія Кульба, Тетяна Топорівська і Віталій Нагірний втілили на сцені сюжети трьох новел, написаних на основі реальних білівських подій з двокнижжя Петра Федоришина «У водовертях Серету» та «Важкий кожух, але свій». Перша новела побутова — про радість сільського газди за свій новий, добротний кожух. Дві наступні — патріотичні — про подружжя повстанців, котрі застрелились, але не здалися в руки енкаведистам, та про діда-бандерівця, змушеного доживати віку в Росії, і його внука-москаля, що кпив зі старого за його любов до України…

Музичний супровід заходу забезпечив учитель музики Ігор Петрович Магега. А пісень того дня було багато. Одну з них — про Серет — написав тутешній поет Орест Михайлович Магега. Ця річка, підібравши річечку Млинівку, розділяє село на дві половини, а далі мчить до Дністра. Школярі знайомили присутніх ще й з історією окремих вулиць Білої. «Чи відомо вам, що в нашому селі тридцять дев’ять вулиць? — звучало зі сцени. — Найбільша з них Штокалівка, де розташовано 368 будинків. Їй можуть позаздрити навіть маленькі села Чортківщини. Вулиця Скалка, яку називають «Білецькою Швейцарією», має величаві соснові ліси і дуже чисте повітря. Вона починається в центрі села, а закінчується на початку Білобожниці. Особлива й вулиця Лісок, що налічує 276 дворів. Так склалося, що здавна вона не відпускала ні хлопців, ні дівчат. Тут одружувалися лише зі своїми. Чужий зять або чужа невістка на цій вулиці — велика рідкість…»

— Цей оригінальний шкільний захід мав на меті продемонструвати особливості менталітету білівської громади і доступно подати історичну довідку, — пояснила Ольга Хитра.

І добре, що поруч із цим вивчати родовід школярів потроху стимулює і нова навчальна програма. За словами Ольги Володимирівни, у п’ятому класі учні вже повинні вміти намалювати генеалогічне дерево і вказати якомога більше предків. А з огляду на те, що про Білу (найбільше село Галичини) написано дві книги, юним пошуковцям робити це буде легше.

На фото: педагоги Ольга Тарасівна СКРИПНИК (зліва) і Людмила Миколаївна ПОЛІЩУК; пісня в дарунок; (зліва направо) Тетяна ТОПОРІВСЬКА, Віталій НАГІРНИЙ, Ольга Володимирівна ХИТРА та Юлія КУЛЬБА; освітянська родина; щедрий коровай.

Фото Василя БУРМИ

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини