Вільне життя

Чи встоїмо проти агресії?

10835241_903665226320508_5587989918976196444_o

Сьогодні це питання майже кожному якщо не на язиці, то на умі. Незаперечно, більшість свідома того, що у випадку збройного вторгнення Москви Україна не є готова зупинити потенційно набагато сильнішого агресора. Стратегія Путіна: спершу хоче впевнитися, що його вторгнення не спричинить Третьої світової війни, яка може закінчитися катастрофічно не тільки для Москви, а й для всього людства. Це випробування дуже дорого обходиться для нашого народу, але не меншої поразки зазнає і Москва. 

Питання: чому Україна не використовує часу хоч і нестабільного перемир’я для відбудови оборонних сил? Відповідь не проста, але треба її розглянути. Незаперечно, що початкова агресія об’єднала майже весь український народ в одну монолітну силу. В проміжку недовгого часу московська брехлива пропагандистська мережа створила в Україні внутрішню війну, яка зростає на силі. Унаслідок з’явились непорозуміння — як у владній структурі, так і в народі. Неодноразово старшини вищого рангу зраджують патріотичних вояків. Може, саме тому все більше й більше у душі закрадається розчарування, яке й породжує перевертнів і зрадників.

Тепер, коли йдеться про мир з Москвою, то чи не означає це, що треба готуватися до війни?! Питання: чи наша молода держава дасть собі раду з двома фронтами. Чому двома? На мою думку, першим є внутрішній фронт, а другим — московський. За час існуючого нестабільного перемир’я Москва зуміла підступно і таємно, з поміччю своїх вишколених кадрів та 5-ї колони в Україні, створити таємний фронт, який важче подолати, аніж збройний. Не вживатиму тут жодного імені, бо кожному відомо, що в Україні з кожним днем зростають тривожні непорозуміння та чвари в апараті державної структури, від самих верхів до міських рад. Взаємні звинувачення, сварки дуже негативно впливають на всю спільноту — як в Україні, так і в світі. Унаслідок стає велике розчарування після Революції Гідності, на яку покладалося стільки надій і сподівань. Від України починає відвертатися Європа зі своїми клопотами, які, не виключено, посіяв Путін разом із сирійськими асадами. Америка ж втомилася від шефства і від всеукраїнського хаосу та вічного нашого отаманства.

У такій непередбаченій ситуації найбільше потерпають чесні люди. Хабарництво розквітає, не зникає з політичного обрію безконтрольна корупція, непоодинокі продажність і відступництво. Патріотичні вояки, звільнені з фронту, розчаровуються, повертаючись до рідних домівок. Тисячі сімей, як і біженці з Донбасу, опинилися в однаковій ситуації: не мають праці, безпомічно переживають психічні травми. Загалом, особливо у час воєнних дій у країні, відчувається дошкульний брак сильної руки проводу. На перший погляд, ситуація видається катастрофічною, але, як на мене, небезнадійною. Надії на зовнішню допомогу підвели як по Першій, так і по Другій світових війнах та в часі злому совєтської імперії. Ну, а тепер спостерігається, як наші «гаранти» м’якнуть перед путінськими погрозами. Постає питання: чи зможе в такій непередбачуваній, хаотичній, непослідовній ситуації Україна зберегти свою незалежність? Відповідь не проста, але оптимістична. Щоб осягнути перемогу, Україні необхідно негайно знищити внутрішній фронт. У тому тільки може допомогти новоприйнятий Конституційний закон, який змусить однаково відноситися до всіх жителів країни, включно зі «священними коровами» — недоторканними. Не можна випускати на волю крадіїв — хай навіть за величезні внески. Складається дивовижна ситуація, яка вже називається українською: украв мільярд — відпустили за мільйон. Дикість. За корупцію, продажність і хабарництво має відбутися підвищена сувора кара. За державну зраду, крадіжки державних коштів в особливо великих розмірах у час воєнний застосувати смертну кару.

Тільки така суворість, дотримання букви закону, непідкупність дуже швидко зупинять всеукраїнську злочинність і зневагу до законів та судів. Олігархічна влада повинна відповісти перед народом! Під час нетривкого перемир’я слід інтенсивно готуватися і до ворожих агресій. Якщо, не дай Боже, не до широкомасштабної війни. Слід пам’ятати, що Україна може залишитися сам на сам з підступним і жорстоким ворогом. Це уже засвідчувала наша історія, і не раз, у стосунках із Москвою, як тільки Україна намагалася вирватися з московських лабет. Європа не захоче помирати, якщо ця війна буде на чужих фронтах. Україна загнала себе в глухий кут, оголосивши себе позаблоковою державою. Оголосила АТО внутрішньою боротьбою з тероризмом, й інші держави не можуть навіть формально стати на захист країни, що опинилася сам на сам з ядерним агресором. У такій ситуації неможливо сісти за стіл перемовин з гарантами Будапештського меморандуму. Адже АТО — це внутрішня справа країни.

Негативну роль відіграє в Україні Московська церква, яка служіння Богу й 10-ти заповідям перетворила на пропагандистську машину Путіна—Гундяєва. Останній оголосив війну Москви з Україною священною. Це блюзнірство й аморальність, яких не бачив цивілізований світ. Це дика несумісність зі святими заповідями, зокрема «Не убий», — заклик убивати, освячувати надсучасну зброю на смерть людей, коли, як показала реальність, на Донбасі загинуло більше мирних жителів — жінок, дітей, аніж вояків. Владики різних конфесій не мусять любитися, але для добра народу і держави, у критичні моменти життя Батьківщини, мають не ворогувати, а взаємно толерувати й респектувати. Бо протилежна цьому сучасна поведінка творить прірву й недовіру між парафіянами, своїми людьми, які ходять у різні церкви. Недовіра та економічні злидні можуть створити третій Майдан, що може стати останнім у державі, яку ми будуємо і яка підводиться з колін, — Майдан ще більш кривавий, аніж попередній. Путінські війська уже його розганятимуть танками і бетеерами, що накопичилися на Донбасі, та білою, як смерть, «гуманітарною допомогою». Третій Майдан, маємо це усвідомити, виявиться кривавим і трагічним — для держави і народу.

Нелегка доля всього українського народу, як трьохсотлітня московська неволя, має змусити зрозуміти, що сьогоднішня кремлівська агресія створила йому вибір без вибору двох альтернатив: або об’єднаними силами та жертвами зупинити московсько-ординську навалу і спільно з поневоленими народами розламати московську імперію, або із схиленою головою піти під московське ярмо чи не навіки. Ми не можемо і не маємо морального права й обов’язку допустити нову московську окупацію. Ми маємо вже пам’ятати про підступність Москви і її принцип «пряника — батога». Спочатку українські школи і преса, а згодом тюрми й сибірські сніги. У нас сьогодні вихід один: відстояти свою незалежність і волю. Або вмерти. Третього не дано!

Одначе я хочу вірити в силу українського народу, який є нескорений і незборимий. Він волить українського Вашингтона, який зуміє об’єднати всенародні маси та створити силу, що здивує не тільки Москву, а й світ, — і вже здивував своїми добровольцями, волонтерами, які замінили за кілька днів і тижнів розвалену попередніми гарантами українську армію. Ми стоїмо перед могутньою і дикою, безжалісною потугою, кривавий почерк якої вже бачили у Чечні, Грузії, в інших місцях, де проходив московський загарбницький чобіт. Ми сьогодні не можемо нехтувати загрозливою долею нашого народу. Так, то не є легкий альтернативний виклик, але хоч із жертвами, ми будемо змушені прийняти його — в ім’я життя родини, цілої нації. Бо чергове московське поневолення буде набагато жорстокіше, аніж усі минулі окупації. Звір, якого світ намагається зупинити мирним шляхом і економічними санкціями, може зірватися з ланцюга, щоб утриматися в імперському кріслі і, не доведи, Господи, застосувати ядерну зброю, про що неодноразово заявляв Путін. А це для нього чи не єдина можливість, щоб увіковічити себе в історії, про що він мріє. Але все це може закінчитися кінцем життя на планеті. Чи усвідомлює це він і ті, що по-справжньому йому не накинуть уздечку на шию?

Іван БУРТИК,
науковець, письменник.

США

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини