Приємно бачити, як хлопчина в автобусі поступається місцем пенсіонеру. Але прикро, що на цьому для деяких закінчуються норми елементарної вихованості.
Часто бачимо, як молодики, що вільно розпивають спиртні напої в публічних місцях, ще й лаються напідпитку. «Ось ми такими не були», — кажуть наші дідусі й бабусі. Попри важкий тягар минулого, тодішнє покоління надавало більшу вагу вихованню й моралі. Можливо, причина в тому, що ще кілька десятиліть тому був тісніший зв’язок із традиціями, а це, у свою чергу, диктувало більш жорсткі рамки поведінки. Нині ж розуміння культури спотворює тоталітарна спадщина.
Сучасна молодь та її світогляд, манера поведінки — плід цієї системи. Адже юнаки та юнки виросли не на безлюдному острові, а між людьми, вихідцями з атеїстичної системи.
Чи завжди старше покоління показує приклад, гідний наслідування? Мені неодноразово траплялось бачити, як у білий день із забігайлівки виходять, похитуючись, літні чоловіки, а потім вештаються містом. А як часто любителі оковитої вибирають місцем для розпивання плящини під’їзди чи дитячі майданчики? Зранечку не диво побачити в Тернополі й інших містах України (села — не виняток) компанії, що вже «соображают» на трьох чи п’ятьох.
Інша проблема — територія, де вікові розбіжності аж надто даються в знаки. Це громадський транспорт. Мені майже завжди «щастить» бути свідком крику і сварки пасажирів, що намагаються пропхатись у переповнений автобус, а відтак завоювати сидячі місця. Мовчу про «війни» за пільгові. В цій боротьбі відчайдухи часто забувають про правила етики та солідарність.
А ось ще один «добрий» приклад середовища. Про нього на своїй сторінці в Фейсбуці написав тернопільський поет, громадський діяч Олег Герман. «Їхав у маршрутці до другої лікарні. Людей було чималенько. З репродуктора гримів російський «блатняк». Працювало на всю «катушку» радіо «Шансон». Мої звертання припинити цю агресивну музику викликали у водія єхидну посмішку. Тоді з відчаю та обурення на весь салон загукав: «Маладец, братан! Правільно делаєш! Долбі этіх вшівих бандеровцев нашим аружієм! Ми їх там градами хлєщем, а ти тут — песней!» А тоді повернувся до людей: «Вам що — позакладало? Не чуєте, як із вас знущаються, як вас шматою під ноги кидають? Наче телят везе на убій цей запроданець, а вам хоч би хни?! Насолоджуєтеся?!» Яка, гадаєте, була реакція? Третина покірно опустила голови. Третина поспішно відвернулася до вікон. А решта дивилися озлоблено на… мене, як на лютого ворога, та почала обурливо гуготіти. Водій і не думав скручувати радіо. І жодного голосу не почув у підтримку, жодного з вимогою перемкнути радіохвилю. Жодного!..»
А тепер складіть усі пазли буденності й зрозумієте, як формується нинішня модель поведінки. Не думаю, що в салоні маршрутки сиділи одні лиш студенти. Тож чи варто перекладати провину на когось, якщо самі не вміємо поводитись відповідно?
Анна СЕМЕНКІВ,
студентка І курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте