Вільне життя

Розмови по щирості: Слуги слуг закону

QBcvBiY9

Шанобливе носіння верхнього одягу, утримування над головою парасольок своїм повелителям зазвичай доводилося бачити хіба що в фільмах на історичну тематику. Прислуга королівської знаті з трепетом подавала елементи гардеробу своїм повелителям, мокла під дощем, укриваючи тіла володарів від зайвої крапелини.

У спекотний же період махала віялами, аби муха не надумала подрімати на носі їхньої величності або ж зайвий градус тепла не перегрів пещену шкіру.

Однак у реальному житті, й не колись там у Середньовіччі, а нині аналогічні ситуації, як виявилося, нікуди не зникли. Навпаки. Королі зняли корони й замінили їх різноманітними посвідченнями, табличками на дверях кабінетів, а слуги одягнулися в не менш солідні костюми чи сукенки.

Не беру до уваги заварювання інститутом секретарства кави для начальства та його гостей, свідком чого неодноразово доводилося бути. Вразив мене інший факт.

У перші роки роботи в журналістиці якось зауважила, що й нинішні українські високопосадовці не гребують мати під руками такого собі Санча Пансу для плащів і парасольок чи течок із документами. Не беруся повідати за президента чи прем’єра та їхніх парасольконосців, бо в нашій області ситуація не інша.

Під час одного масового заходу, як на зло, припала негода — холод і дощ. Один із колишніх керівників Тернопільської облдержадміністрації мотався між мікрофоном і гостями заходу, порпався в паперах, готуючись до полум’яного виступу про духовність і надої. А за ним слід у слід ступав непомітний худенький чоловічок, на руці якого теліпався плащ боса. На іншій звисала парасоля, а пальці чіпко стискали течку з документами. Як тільки начальник ставав до мікрофона, чоловічок прослизав поміж стіну промовців і хвацько розпускав над своїм босом парасольку, сам мокнучи під дощем. Промова закінчувалася, шеф згортав папери з красномовними фразами, а підлеглий уже слухняно простягав течку і згодом забирав її назад. Після «церемоніалу» «губернатор» прямував до машини, а «санчо панса» дбайливо подавав і одягав на нього плащ та відчиняв дверцята машини.

Аналогічну ситуацію спостерегла й за деякими міськими головами нашого краю. Парасольки, плащі, течки (правда, не бачила віял чи навіть опахал), дверцята авто чи будь-яких закладів, куди прямувала «їхня світлість», потребувала рук слуг…

Звісно, коли голова зайнята «високим і вічним», не до клямок. Але дивно було і залишається бачити слуг в оточенні… слуг.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Віра Перун

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини