Вільне життя

Як студенти педагогічного фільм знімали

4512

Нещодавно студенти філологічного факультету ТНПУ ім. В. Гнатюка отримали завдання поставити п’єсу. Натомість відзняли фільм «За двома зайцями», байдужим від перегляду якого не залишився ніхто.

Тож як все відбувалось – детальніше з вуст учасників.

– Чому вирішили зняти саме п’єсу “За двома зайцями”?

Оксана Остапчук (Проня Прокопівна): Якщо чесно, то довго не могли вирішити яку п’єсу обрати для зйомок, але вибрали “За двома зайцями”, бо комедія містить надзвичайно смішні сцени, які можна цікаво обіграти.

Ірина Павко (режисер): Ми довго думали, яку б то п’єсу зняти. Зважаючи на те, що у нас жіночий колектив, хотілося, по-перше, чогось веселого, по-друге, цікавого, а по-третє, такого, від чого б ми отримали “море” вражень та емоцій. “За двома зайцями”- невимовно цікавий доробок Старицького, який дійсно вартий уваги і читачів і глядачів.

Оксана Мацьопа (Секлита / монтажер): Перш за все,ми вирішили знімати будь-яку п’єсу. Оскільки цю ідею підтримала велика частина групи(а нас 34), то постало інше питання: «Як знайти таку п’єсу, щоб задіяти велику кількість народу?» Спочатку ми переглядали хрестоматійні твори, де героїв було то замало, то забагато. Врешті-решт, ми просто пішли в бібліотеку і взяли різні книги з літератури. В одній і натрапили на «За двома зайцями». Кожен закачав у дорогу на «озброєння» фільм, взяв вдома одяг (мамині спідниці «з молодості», татові штани і навіть весільний метелик), і вже в суботу ми їхали маршрутом «Тернопіль-Ласківці» з веселим шофером у «стрейчевому автобусі».

– Які труднощі виникали під час зйомок, якщо так то які?

Оксана Остапчук: Труднощі виникли на другий день зйомок, коли потрібно було знімати сцени на вулиці, але заважав дощ.

Ірина Павко: Ми поїхали знімати усе це в село до моєї бабусі, тож мені потрібно було десь розмістити усіх дівчат. Кімнати в будинку маленькі, а оскільки нас було 10 осіб і всі з собою мали багацько сумок, то поставили їх в одну кімнату, а проводили зйомки в іншій. Проте коли знімали сцени, які потребували зміни декорацій, ми були змушені всі торби переставляти в іншу кімнату. А загалом все склалося так, як і передбачалося.

Оксана Мацьопа: Важко було першу годину. Тоді панував загальний ступор. Потрібно було поділити три кімнати на різні місця подій, а ще продумати вечірні сцени. Нашій одногрупниці Оленці (роль Галі) найважче (найвеселіше) давалися саме вони – 5 дублів. Пригадую момент нічної сцени, де Голохвастов іде з Секлитою (тобто зі мною), все добре зняли. Аж з’ясовується, що на задньому плані мила руки Оксана Остапчук (Проня).

Не важко, а трохи страшно, як на мене, було зняти співи Уляни і Тані (Голохвастова і Пляшки). Річ у тім, що ззаду бігав наляканий кінь, і всі зйомки могли закінчитися моментом, де ми від нього втікаємо.

Труднощі з освітленням вночі нам допомогли владнати допитливі сусіди. Уявіть собі – 10 година вечора, ми повиходили надвір, а вони ще й нам світло у своїх вікнах засвітили.

– Які ідеї виникали під час зйомок щодо вдосконалення фільму?

Ірина Павко: Найцікавішою, на мою думку, була ідея зняти фільм, а не інсценізувати п’єсу. Загалом же кожен актор пропонував щось нове та цікаве, починаючи з перефразованих реплік і закінчуючи елементами одягу, місцем зйомки, ракурсів наведеної камери.

Оксана Мацьопа: Ролі поділили на місці. А от сценарію ми не мали ні на початку, ні в кінці зйомок. Думаю, що до ідей можна зарахувати вибір місцевості, декорації і сам підбір одягу. Так, Проню одягали всім, чим могли, всією трупою; також мали чоловічу кепку, яка слугувала і батькові, і Пляшці, і навіть Степану. Під час монтування було більше ідей – мали готові відео й безліч задумів, які виникали у процесі. Наша викладачка Леся Вашків зауважила, що одним із її улюблених моментів було одягання краватки батьком і розглядання.

– Як ставились місцеві жителі до ваших зйомок?

Оксана Остапчук: Місцеві жителі спостерігали за нашими зйомками, старші питали, що і як, а діти ховалися в кущі, аби ближче побачити процес знімання.

Ірина Павко: Мої односельці були дуже здивовані ще тоді, коли побачили як 9 незнайомок вийшли із автобуса Тернопіль-Ласківці. Сусіди, звичайно, знали про такий приїзд, оскільки моя бабуся їх повідомила про наш дводенний візит. Та решта були здивовані, адже не очікували побачити на власні очі справжні зйомки. А коли ми з дівчатами після вдалого робочого дня завітали у місцевий сільський клуб, то місцеві не зрозуміли спершу, звідки взялося стільки незнайомих дівчат, але коли дізналися про проект, то були приємно здивовані і просили, щоб ми поділилися з ними нашою самодіяльністю.

– Що найбільше запам’яталось під час зйомок?

Оксана Остапчук: Поїздка в маршрутці. Інших автобусів не було, а маршрутка повністю була заповнена людьми. У касі залишався лише один білет, тому пощастило тільки одній “актрисі”, усі решта їхали стоячи 2 години. Та найсмішніше, коли на наступній зупинці чекала ще одна наша “актриса”, а в маршрутці було ніде яблуку впасти. Ми не могли залишити Іру, тож попросили водія зупинитися. Чоловік трапився із хорошим почуттям гумору. Він зупинив транспорт, відкрив двері і сказав пасажирам: “Так, ану усі разом гарненько втягнули свої животики, зараз будемо запихати Іру!”

Оксана Мацьопа: У великому гурті людей, такому, як наша група, завжди важко домовитися про щось, тим більше – про якусь поїздку (ми навіть в Карпати на практику не зібралися). Але за цих два дні в Ласківцях я особисто для себе зрозуміла, що головне не кількість, а ставлення одне до одного. Нас було 10, і це, мені здається, золота середина, рушійна сила, яка в подальшому житті групи матиме більший вплив і зможе брати відповідальність за проведення подібного роду заходів.

Спілкувалася Леся ЯСНІЦЬКА,

студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини