Вільне життя

Про Гриця, бійця УПА

dydndu10

Минув День пам’яті жертв політичних репресій, тож я вирішив пригадати собі й читачам газети нелегку, та вельми насичену історію життя одного повстанця з Теребовлянщини. …Коли розпочалася Друга світова, і два тирани схрестили зброю, в Україні створювалася повстанська армія, щоби боронити свою державу від обох загарбників.

На сценах сільських клубів ставили українські вистави, що несли в собі національну ідею та запалювали патріотизм у серцях глядачів і порив до боротьби за незалежну державу.

Загорівся такою ідеєю молодий юнак Гриць, одинак у сім’ї, котрий рано залишився без батька. У 1943 році вся господарка лягла на плечі хлопця. Та був він міцної тілобудови, отож витримував важку сільську працю. Вечорами ходив Гриць до читальні, де збиралися односельці й обговорювали бої на фронтах і подальшу долю.

Взимку 1944-го німецькі військові частини поетапно відступали за Стрипу, а в березні їм на зміну прийшли радянські війська. Грицька з возом і кіньми взяли перевозити зброю для фронту. За тиждень повернувся він без воза й коней.

У той рік до Червоної армії призвали всіх хлопців, народжених у 1927 році, й одразу почали готувати їх на фронт. Гриць подумав, що через рік і його візьмуть, тож пішов в УПА.

Головою села, в якому мешкав Гриць, став поляк Стах, який доносив до районного начальства все, що знав про повстанців. Тож довелося повстанцям зробити йому атестат, в якому брав участь Гриць. Озвірілі чекісти після інциденту влаштували облави по селу. Не оминули обійстя хлопця.

Однієї ночі, коли він прийшов додому, щоби поїсти й переодягнутися, стали грюкати у двері. Гриць хутко вискочив на город через вікно в кухні й став утікати, а чекісти услід відкрили вогонь. Хлопець проминув три хати й не мав далі куди бігти. Тож він ускочив на чуже подвір’я, витягнув пса з буди (вона тулилася до стіни хліва, зверху накрита кам’яною плитою, на яку скидали гній), заліз усередину й затягнув тварину назад.

Чекісти шукали Грицька весь ранок та обід, перетрусили хліви, стодоли і стрихи (горища), та не знайшли хлопця. Так поїхали в район із пустими руками.

Згодом повстанці прибрали дільничного, який їм дуже капостив. І знову напосілися чекісти на Гриця. Вкотре влаштували йому засідку біля рідного дому. Хлопець утекти не зміг, його помітили й узялися кричати: «Виходи, бадьоро, бо підпалимо хату!» Грицько думав: тікати — смерть, здаватися в полон — страшні тортури. Він вирішив заховатися у грубці під піччю, взявши туди відро води й закривши за собою заслін. Мамі сказав, щоби вона відповіла чекістам, що його немає. Жінка вийшла з хати, кричучи: «Не стріляйте! Сина нема!» Та чекісти вирішили підпалити хату. Повстанець не виходив. Поки полум’я не погасло, Гриць скроплював себе водою і чекав, поки все закінчиться. Так і витримав високу температуру пожежі. Чекісти, упевнившись, що його таки немає, покинули згарище, забравши із собою матір повстанця. Відправили її в Сибір, де вона померла від голоду й холоду.

У 1944-му зима прийшла ще в листопаді. Грицько їхав на завдання саньми з одного села в інше. Випадково він потрапив у засідку. «Червоні» взялися стріляти, перебили коней. Хлопець сховався за сани, роздягнувся до сорочки й калісонів, роззувся й почав утікати, бо в нижній білизні на снігу він був не надто помітний.

Так сім кілометрів, босий і роздягнений, по снігу й морозі біг повстанець до сусіднього села. Так і врятувався. Та холод пошкодив хлопцеві на слух. Через цю ваду й попав у руки чекістам. Його засудили на 25 років таборів і повезли у Воркуту вугілля добувати. Там він підлікував слух.

Арештанти Грицька поважали. Один якось причепився, то дістав такої здачі, що більше не ліз.

Через кілька років змінився начальник шахти. Він почав запрошувати Грицька допомагати з облаштуванням квартири. Кинула оком на повстанця начальникова дружина.

Якось приїхав у табір прокурор. Зайшовши в барак, натрапив на Гриця, що спав неподалік від дверей. Розпитав, хто він і за що сидить. Дізнавшись, що хлопцю лише 16 років, сказав, що не мали його права судити. Тож прокурор розпорядився випустити його.

Повертався з Воркути Грицько не сам — дружина начальника криком кричала і рвалася за ним зі своїми двома дітьми. Так і поїхали в Україну всі четверо.

Вдома Гриць відбудував рідну хату й оселився в ній. На роботу спершу влаштуватися не міг ніде — «політичного» ніхто не хотів до себе приймати. В цей час дав про себе чути перший чоловік Грицевої жінки. Узявся спершу надсилати аліменти — чотири й більше тисячі рублів. Тож сім’я почала ставати на ноги. Згодом начальник шахти забрав своїх дітей у Росію, влаштував їх на навчання, купив житло.

У Грицька з дружиною знайшовся свій син. Коли виріс, і його в інститут направили вчитися. Усе б добре, та важка молодість далися взнаки — чоловік став хворіти на ноги. З часом їх ампутували, тож дружина була змушена возити його на візку. Невдовзі Грицько відійшов у засвіти. Так закінчилося нелегке життя повстанця.

Євген МИСЬКІВ

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини