Вільне життя

Нова поліфонія від Олексія Волкова

1

Для любителів майстерної гостросюжетної прози є дві новини. На відміну від новин з телевізора — обидві добрі. Новина перша: тернопільське видавництво «Навчальна книга — Богдан» запускає нову серію «Детективна агенція». Новина друга: першим у серії виходить роман Олексія Волкова «Гра в три руки».

Наводити перелік книжок та літературних трофеїв знаного майстра гостросюжетного жанру вважаю зайвим. Романи О. Волкова здобули не тільки ряд призових місць на престижних конкурсах, а й чималу читацьку аудиторію. Належати до неї має честь і автор цих рядків. Роман «Переможець отримає все» стоїть у моїй домашній бібліотечці на полиці книжок для регулярного перечитування, а декому зі своїх знайомих я рекомендував цей твір як антидепресант. Результат такої терапії був незмінно позитивний.

Правду кажучи, трохи побоююся читати нові тексти тих авторів, чиї попередні твори справили на мене гарне враження. Кілька разів неприємно вразило «кіно імені себе»: топтання у протоптаній сюжетній колії, дублювання життєвого простору попередньої історії у наступних, а якщо це все ще й виконано в стилі «я пам’ятник собі ваяю рукотворний»… ну, ви розумієте. Поетові достатньо добре знати самого себе, а прозаїк мусить уміти бути кимось іншим.

Нова книжка Олексія Волкова знімає ці побоювання з перших же рядків. Герой письменника мало подібний до попередніх. «Гра в три руки» — репортаж із глибин душі сучасної тутешньої бізнесвумен, яка працює у сфері електронного зв’язку. Саме тому читач одразу опиняється на тонкій гострій грані, на стику двох абсолютно несумісних жанрів. Ну уявіть собі книжку, яку б написали разом Ніколас Спаркс та Міккі Спіллейн. Проте для майстрів своєї справи оці стики, межі, кордони жанрів стають трампліном для найвищих творчих злетів.

Утім, сам Олексій Волков відносить книжку таки до детективу. На недавній зустрічі з читачами в обласній науковій бібліотеці він пояснив, що вважає детектив найбільш універсальним жанром, своєрідною підщепою, на яку можна прищепити і психологічний роман, і екшн, і мелодраму, й історичний трактат. Вони при цьому не втратять своїх базових якостей, але набудуть детективної чіткості та динаміки. Цілком погоджуючись із цією думкою, мушу додати від себе: братися за такі щеплення варто тільки досвідченим майстрам книжкового саду. А початківцям варто набувати творчого досвіду таки залишаючи оповідь в межах обраного жанру.

Книжка починається життєво й просто: засмикана життям і самотністю бізнес-леді Ірина, набираючи телефонний номер, помиляється на одну цифру… і зовсім скоро її накриває гаряча стрімка хвиля віртуального роману. Та щойно читач разом із героїнею на мить виринає з тієї хвилі, переводить подих і вирішує, що новий роман — майстерна варіація на тему «Самотності в мережі» Януша Вішнєвського, сюжет робить не те що віраж, а радше «бочку на висхідній вертикалі». Увесь світ героїні перевертається. Ірина опиняється в колючій холодній реальності справжнього екшну.

І бікфордів шнур горить.
І годинничок цокає невблаганно.

Переказувати усіх подробиць не буду: саме в рецензіях на гостросюжетні тексти спойлер — річ найбільш ризикована й невдячна. Досить сказати, що, як і належить «бабеняті теперішньому, бізнесовому», перемогу в двобої Ірина отримала чужими руками. Але за законами жанру «переможець отримав усе».

Чи майже все?
Крім головного.

Бо ж сказано: «Яка користь людині, яка здобуде весь світ, а душу свою занапастить?» Замість хепі-енду, який так і напрошується за голлівудськими стандартами, перед героїнею і читачем відкривається ще один сюжетний горизонт. Формально сюжет повертається до мелодраматичного початку. Але як у класичній сонаті, побудованій за схемою «анданте—алегро—адажіо», ця мелодрама розгортається на рівні на порядок вищому та наповнена найглибшим психологізмом. Вона примушує замислитися над питаннями, над якими ми в щоденній біганині не задумуємося. А часом і сміливості нам бракує, щоб зупинитися, озирнутися і подумати. Хто багатший — той, хто може купити все, чого душа бажає, чи той, кому нічого не бракує? Що страшніше відгороджує людину від справжнього життя — невиліковна хвороба тіла чи дефекти душі? І чи там ми шукаємо причини особистих невдач, чи достатньо ретельно намагаємось їх знайти.

Героїня та читач залишаються перед відкритим фіналом. Проте історія не видається обірваною, а книжка — незавершеною. Адже відкритий фінал — це не тільки й не стільки відсутність прописаного хепі-енду, а й прочинені двері надії, в які може зробити крок не лише героїня роману, а й кожен з його читачів.

Сергій СИНЮК,
член НСПУ.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини