Вільне життя

«Одна шалена нас полонила доля…»

band

Пісня «Повстанське танго», яку написали в підпіллі зв’язкові Романа Шухевича Ольга Ільків і Марта Пашківська, має і борщівські корені. Адже Матра Пашківська, або Мартуня, як її лагідно називали усі, родом з Борщева. Про її життя у підпіллі мало відомостей, немає навіть точних дат народження і смерті, проте лишила вона по собі добру згадку своєї посестри Ольги Ільків, яка приїхала до Борщева зі Львова, щоби вшанувати нашу землячку. Таку незабутню зустріч для жителів міста організували члени районної «Просвіти» в рамках проекту «Наші незабутні герої». Музично-історична композиція «Легенда Марти Пашківської» стала ніби поверненням героїні до рідного дому. 

Хто ж така Марта Пашківська? Відомості про неї по крупинці збирали від ще живих свідків тих буремних років — зв’язкових Романа Шухевича Дарії Гусяк, Ольги Ільків та його охоронця Любомира Полюги. Проте найбільше теплих спогадів ми почули саме від пані Ольги, яка, попри поважний вік, у супроводі сина Володимира Лика, голови волонтерської організації зі Львова Ірини Сех і викладача одного з львівських вишів Василя Штокала подолала довгий шлях зі Львова до Борщева, аби віддати шану малій батьківщині своєї улюбленої посестри і розповісти про їхню давню дружбу.

Голова районної організації «Просвіти», заслужений журналіст України Петро Довгошия в одному з номерів газети «Галицький вісник» присвятив новелу Марті Пашківській, де описав її життя у рідному місті й підпіллі.

Їй було лише сімнадцять, коли супроти волі батьків, а особливо мами-полячки, вона подалася за коханим Льонгином Шиманським у підпілля. Йшов 1942-й рік. Нині уже покійна Софія Саган, яка довгі роки очолювала районну організацію Спілки політв’язнів і репресованих, пригадувала, що то була найкраща пара у місті. Льонгин був старшим від Марти на чотири роки, займався спортом, вчився у гімназії. Марта ж була білявою красунею з ямочками на щоках. У неї, кажуть, неможливо було не закохатися. Мати-полячка виступала проти стосунків доньки з українським хлопцем. Але кохання не чуло заборон.

22 лютого 1941 року Марта прибігла зі школи додому і розповіла матері жахливу історію: двадцятьох учнів гімназії забрали просто посеред уроку, а разом з ними — і її Льонгина. Пізніше хлопцеві вдалося утекти з-під арешту: він вистрибнув у вікно й зник. Решта так і не повернулася додому. А вже коли до Борщева прийшли німці, дівчина дізналася про страхітливу долю своїх однокласників, яких замучили кого в Чортківській, кого — в Уманській тюрмах. Саме тоді з’явився Льонгин і розповів, що є членом ОУН. «Підеш зі мною?» — запитав. «Піду!» — не вагаючись, відповіла юнка.

Годі й казати, що пережила мати, коли почула від доньки новину, що та збирається з коханим у підпілля. Ні сльози, ні вмовляння, ні погрози не діяли. Останній раз мати побачить Марту у Львові в 1946 році, запропонує їхати до Польщі, а та лише пригорнеться до неньки, попросить вибачення і… відмовиться. Вона могла їхати з родичами до Польщі, адже коханого вже не було з нею: у 44-му німці розстріляли його в середмісті Львова. Але Марта вже була пов’язана підпіллям так, що вирватися звідти не могла і не мала права, передусім через пам’ять про Льонгина. Тож свідомо обрала свою героїчну стежину.

Відомо, що в командира УПА Романа Шухевича було п’ятеро зв’язкових, серед яких Ольга Ільків та наша землячка Марта Пашківська. То був справжній легіон жіночої підпільної боротьби. Пані Ольга («Роксоляна») була старшою за свою подругу Марту на п’ять років, і в підпіллі їх зблизила не лише боротьба, а й творчість. Ольга писала вірші, які високо оцінював Шухевич. А двадцятирічна Мартуня читала ті вірші й писала до них музику. Так у цьому творчому тандемі народилося три пісні, які дійшли до нас: «Повстанське танго», «Нічний перехід» та «Самотність».

Із здобуттям Україною незалежності ці пісні відродилися, їх почали виконувати, але ніхто не знав справжньої історії їхньої появи на світ. Голові районної організації «Просвіти» Петрові Довгошиї та науковцю зі Львова Василеві Штокалу вдалося відродити із забуття ім’я авторки музики. Вона повернулася до нас у пісні, неначе з красивої і забутої легенди. Коли Петро Іванович виконував «Повстанське танго», з портрета на роялі дивилась у зал усміхнена Марта-Мартуня, погляд якої був звернений до Ольги Ільків. Правда, 96-річна пані Ольга через втрачений зір не могла побачити Марту з портрета, але була розчулена виконанням свого твору. А ще заповіла присутнім не скиглити і не плакати, а боротися за Україну так, як боролася вона, її посестри і Роман Шухевич.

— Я приїхала до вашого міста, аби серцем відчути дух малої батьківщини моєї Мартусі, — наголосила Ольга Ільків. — Болить мені лише те, що досі не знаю, як загинула Марта і де вона похована.

Ольга Ільків — легендарна зв’язкова Шухевича, яка пройшла усі дороги підпільної боротьби, а потім 14 молодих років провела в тюрмах. Вона довгі роки нічого не знала про долю своїх дітей, чоловіка, але і там, за в’язничними мурами, боролася і виживала. Писала вірші, які потім таємно забрала із собою на волю і про які казала, що «вони горять пекельним, нищівним вогнем». Збірка її віршів «У тенетах двох закриток» народилась із бажання написати щось для себе під впливом тяжких думок і переживань, що довелось пережити в тюрмі.

Просвітяни і працівники районного будинку культури влаштували для львівських гостей незабутній концерт, де минуле тісно переплелося із сучасністю. Вшановували цього дня і наших Героїв-земляків, котрі загинули на сході України: Михайла Григоришина, Петра Приведу і Петра Андруника. Віддали шану світлій пам’яті відомого волонтера Володимира Яворського. Їхні фото стояли поряд зі знімками наших земляків Марти Пашківської та її коханого Льонгина Шиманського. Таке ось єднання поколінь у боротьбі за незалежність.

Із листівок, які організатори подарували всім присутнім на заході, на нас дивиться усміхнена і щаслива Марта Пашківська, сліди якої загубилися десь у сірій імлі, але пам’ять про яку житиме вічно. На листівках вказані лише роки життя Марти: 1925—1949. Але звучить її танго в рідному місті, й ми пишаємося цією усміхненою білявкою, яка повертається до нас із забуття.

Ірина МАДЗІЙ

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини