Вільне життя

«Ти признайся мені, звідки в тебе ці чари…»

Завтра, 30 червня, мине 21 рік, як Україна живе без Назарія Яремчука — воістину народного артиста. У листопаді йому могло б виповнитися 65. Ще цьогоріч відзначаємо два ювілеї, до яких він був причетним. Це 50-річчя із часу заснування вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», в якому Назарій співав з осені 1969 року, а з 1982-го був його художнім керівником. І друга визначна дата — 45 років музичному фільму «Червона рута», в якому знімалися «смеречани».

На честь Яремчука назвала сина

Поділитися спогадами про Назарія Яремчука, «Смерічку» й знакову для української культури стрічку ми попросили нині львів’янку Марію Ісак. Свого часу вона три роки співала в «Смерічці», була її першою солісткою. До речі, пісню «Водограй» у фільмі «Червона рута» насправді виконують не Василь Зінкевич і Софія Ротару, а Назарій Яремчук із Марією Ісак — це стало відомо лише через 30 років після появи фільму. «Так, як ми з тобою співали «Водограй», я більше не міг ні з ким заспівати», — не раз казав їй Назарій.

Марія Ісак пішла зі «Смерічки» в 1972 році. І через той-таки фільм.

— Я образилася, що мені запропонували співати у фільмі російською. Ту пісню, що виконала Раїса Кольца — «…но нет любви хорошей у меня», — пригадує Марія Олексіївна. — «Мені «любві харошей» вистачає, — сказала тоді, — я тої пісні не буду співати». Чому? Бо була патріоткою. Після того ми зі «Смерічкою» ще відспівали в 1971-му «Алло, ми шукаємо таланти!», поїздили по обласних центрах із концертами. А потім я прочитала оголошення, що в Івано-Франківську набирають співаків до колективу «Беркут» — і поїхала, хоч керівник ансамблю Левко Дутковський не хотів мене відпускати. Але там я не тільки реалізувалася, а й знайшла свою долю — вийшла заміж за Остапа Савка, керівника «Беркута», а згодом — «Олесі».

…Марія Олексіївна приймала нас у своєму домі, наліпила кілька видів вареників, у тому числі тернопільські — з гречкою і сиром. Вона рада, що Назарія не забувають, що хтось іще цікавиться епохою «Смерічки».

— Не раз ми отак із Назарчиком сиділи в нас удома, — згадує, перебираючи старі світлини. — Він навіть перед концертом міг випити чарку — і хоч би що йому! Звучав бездоганно і відпрацьовував концерт на сто відсотків. А ось у Василя (Зінкевича. — Авт.) уже не така сильна глотка.

Узагалі-то, ці двоє хлопців навіть нотної грамоти не знали, коли Левко взяв їх до колективу. Усього їх навчив. Ми троє були солістами «Смерічки», по кілька концертів на день давали під час перших гастролей. І в Тернополі співали. Стільки люду зійшлося, що ледь вікна в дверях не розбили. Та ми тоді не усвідомлювали рівня своєї популярності. Просто робили те, без чого не уявляли свого життя.
Марія Олексіївна пригадує, як усі любили Назарія. Не любити його було неможливо. Настільки красивого чоловіка як зовні, так і душею, каже, більше не зустрічала. Тож свого сина назвала на честь Яремчука. Це той Назар Савко, котрий став фіналістом телешоу «Голос країни». Символічно, що серед його численних перемог — і друга премія І Всеукраїнського фестивалю ім. Н. Яремчука. Нині Назар Савко та його дружина Надія Рута — керівники зразкової музичної студії «Джерело» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини.

Співоча кар’єра Марії Ісак та Остапа Савка була такою райдужною, що вони й не уявляли для свого сина іншої професійної стежки. А може, його долю визначило й те знакове для родини ім’я — Назарій — «присвячений Богові»?

Аристократи української пісні

Сестра Володимира Івасюка Галина Івасюк-Криса жартує, що була «Володиним хвостиком», тож мала честь знати «смеречан» і Назарія зокрема.

— Ми з ним познайомилися в нашій хаті, коли обом було по 18 років, — пригадує. — Перше враження: зовнішня краса і безмірна тактовність, скромність, обов’язковість. При тім він був товариським і філософськи налаштованим на своє українство, свої принципи. Довіку буду вдячна йому і Василеві Зінкевичу, бо за всіх тодішніх заборон вони були аристократами української пісні.

Василь і Назарій постійно приходили до нас. Коли Володі вже не було, Василь одного разу прийшов до тата в університет із таким букетом, що закривав його. Хоча міг прийти до хати, щоб ніхто не бачив і не знав — наша родина перебувала в опалі. Але це був жест підтримки.

Коли помер тато, Назарій прийшов наступного дня з великим свічником — поманою на спогад про людину, котру шанував.

…Галина Михайлівна пригадує, як одного разу, під час застілля в домі Івасюків, Назарій вразив усіх фольклорними вижницькими шедеврами. Пісня звучала в його серці, він був генетично «зав’язаний» на всьому українському. Мав талант від Бога — прекрасний тембр, широкий діапазон, вишукану манеру виконання. На той час його можна було порівняти хіба з чехом Карелом Готтом. Проте Назарій ніколи не спочивав на лаврах, а багато працював. Закінчив географічний факультет Чернівецького університету, а потім іще вступив на факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого, викладав.

Він їздив до Афганістану, в Чорнобильську зону — це були його грунтовні культурологічні проекти. Він був простим у спілкуванні й доступним. Був прекрасним сім’янином.

— Коли нині артисти ходять з охороною, мені так смішно, — каже пані Галина. — Від кого вони себе оберігають? Від народу, завдяки якому живуть? Назарій і його побратими несли в світ, до людей нашу велику культуру — це була мета їхнього життя.

Ось у цьому — таємниця успіху і «Смерічки», і фільму «Червона рута».

— Він був знятий Володиною камерою. Брат добре володів із п’яти років фотоапаратом і відеокамерою, добре малював — відчувалася рука митця у всьому, що робив. Де його посій — там він і сходив, — розповідає Галина Михайлівна. — «Червона рута» була — як бомба, бо творилася з шаленої любові й поваги до всього українського. Прекрасні костюми дружини Левка Дутковського Алли — художниці-модельєра. Геніальний танцювальний супровід. Красиві молоді обличчя. Високий рівень виконання, великий естетизм у манерах, поведінці, вишукані тексти, прекрасна музика, добрий смак у всьому — це вражало. Ви тільки уявіть: на такій малесенькій території одномоментно зійшлися Володимир Івасюк, Левко Дутковський, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук — люди, котрі тоді диктували моду на все українське.

Їхня творчість надихала нас пишатися, що ми українці. Це було світле, чисте, високе, вишукане мистецтво. Навіть тепер це колосально! Ad fontes — латинською «До джерел» — ось що обумовило успіх «Червоної рути».

Галина Михайлівна пам’ятає, як «Смерічка» збирала повнісінькі зали. Коли Володимир Івасюк навчався на шостому курсі медуніверситету, захотів, щоби цей колектив заспівав для працівників та студентів вишу у Львівському театрі ім. М. Заньковецької. Тоді повінь зруйнувала міст, яким мали їхати «смеречани» — і вони переїжджали вбрід. У львівської публіки, дуже чутливої до свого, вони мали шалений успіх.

А на один із концертів у Чернівцях прийшло стільки народу, що Яремчукові із Зінкевичем ледве вдалося пропхатися до зали. Та коли в натовпі почулося: «Пустіть Івасюка!», хтось відповів: «Нема чого йому йти, він і так знає свої пісні».

…Багато води спливло відтоді, а Івасюкові твори мандрують із покоління в покоління. І пісня, і стрічка «Червона рута» не старіють, не втрачають актуальності. Досі чарує неповторна магія голосу Яремчука. До речі, в Тернополі працює талановитий лор Петро Грицик, котрий свого часу лікував і Назарія, і Софію Ротару. У його приймальні висять плакати з подячними автографами цих зірок. Береже пам’ять про легендарного співака й Тернопільська школа-ліцей №6 ім. Н. Яремчука. Бо пам’ять, як музика — вічна.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини