Вільне життя

Ні вовки, ні хитрі барани

Для нас, мешканців мальовничого села на березі Серета, любительська риболовля — не тільки відпочинок. При нинішніх наших статках спіймати десяток-другий карасів дуже доречно. Щоправда, дехто із селян вдається до таких засобів лову, як «фатка» чи кортка сіта. Одного мого товариша, що не зважив на правила, застукали працівники рибнагляду, далі — суд і штраф понад півтори тисячі гривень. Не врахували, що в чоловіка на утриманні двоє дітей, а роботи в селі не знайдеш. Заплатити сусід не має з чого. Ні, я не виправдовую браконьєрства. Розумію, що порядок наводити треба. Але не збагну, чому починають з найменш захищених верств населення.


У нас, оскільки живемо біля річки, всі мають гусей чи качок. Одного разу, коли надмір стягнули воду й не один гектар дна враз став болотом, я взув водоброди й пішов вигнати на берег гусей. Відійшов від берега зо п’ять метрів і побачив, що навкруг мене щось ворушиться. Спочатку думав, що то гази виходять з намулу, а коли придивився ближче, вималювалася жахлива картина. Там, де колись була вода, задихалися мальки. Гинули не мільйони — мільярди малесеньких рибинок. Я вже й про гусей забув. Я задихався від обурення: за кілька незаконно виловлених карасів присуджують позахмарні, як для нас, штрафи, а на таку величезну шкоду ніхто й уваги не звертає.

Після роз’яснення сусіда моє обурення не вляглося, а навпаки — ще більше розпалилося. Я довідався, що річка обміліла, бо на недалеко розташованій ГЕС проводили плановий профілактичний ремонт. Ще можна було б, як то кажуть, миритися, коли сталася б аварія, від якої ніхто не застрахований. Але навіщо профілактику планувати на такий період, коли в ріці повно малька? Вже до листопада він підросте й при обмілінні ріки піде за водою, тобто не загине. Оговтавшись від побаченого, я згадав байку Глібова. І хочу її переказати, тільки на свій лад.

Улітку якось серед дня забилося дурне Ягня до річки напитися водички. Ой чи пило, а чи ні, аж тут суне Вовк, такий страшенний, таке бурмило. І прямо так до бідного Ягняти: «Як ти смієш тут каламутить берег мій…» А тут Ягня (а то Баранчик був): «Агов! Чекай, старий, чого ти так розперезався! Ти кажеш, що то берег твій? Ти як, в оренду взяв чи, мо, приватизував?» Тут Вовчик дещо охолов, запал його кудись подівся. Але Ягнятко не вгава (воно «в верхах» родину має): «Я чув, що типу пляж відкрив, а де податки, де платня? Чи, може, думаєш, що все тобі отак з рук зійде?» Вовк: «Даруйте, але я тут іще й року не пробув». Ягня: «То брат твій був, може, батько, коли не дядько, але це точно — хтось із твоїх був». Тут Вовк сльозу пустив: «Я сирота у цім широкім світі». Ягня: «То що з того? Хіба мені тепер із голоду вмирать? Придбав майно — плати данину, з того всього бодай хоч половину». Тут Вовк не витримав, пішов до річки й утопився. А наш Баранчик став великим Бараном, глобальні він розв’язує проблеми, та чомусь не легше нам від того. Ну а мораль — то тут вона така: ні вовки, ні хитрі барани життя на краще нам не змінять.

РИБАК
(Прізвище та адреса автора — в редакції).

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини