Вільне життя

Усьо «само-»

Якось мав біду потрапити в лікарню. Знаю, же не всі медики — хабарники, є й чесні люди. Але шкода, же тоди мені такі під руки не попалисі.

Так ото лежу. В палаті нас було всіх четверо. Їден дідок тяжко заслаб, навіть не вставав, а коли трохи оклигав, то хіба що тілько по палаті човгав. Він просив сестру-господиню сходити купити йому то яблук, то хліба, бо дуже хтів їсти, а лікарняним їдлом не наїдався. От вона йому купить, а він їй — хоп — то здачу лишить «за послугу», то при малій сумі десятку-двайцятку відкине. Жіночка на менші купюри потім навіть не реагувала. Так навчив, же ми потім бідкалися — нащо ти, людино, так робиш. А він нам: хлопці, я хочу їй сі віддячити. То до чого я веду: дядько понаучував (а до нього ще багато хто вчив) персонал, що нам потім було кепсько. Я за місяць навчився системи відключати, акуратно знімати пластирі, робити примочки, правильно згинати руку, аби потім синяка не було. І так всі, хто беріг гривні на ліки, а не на «безкоштовні» послуги. Всьо було «самообслуговування». Щастя, же не довелося самому уколи робити і тут ж таки капельницю ставити.

У школі ще сам пам’ятаю, як ми вчителям потихцем віддячувалисі. Ходили кільком сапати городи, ремонтувати їм удома такі-сякі прибамбаси, аби потім у табелі за оцінки не переживати. Але то була рідкість. Уже за незалежної України пішли цепури, колечка на руки, носи, вуха, вазонки (найтаньший варіант). В інституті були такі викладачі, же мами й тати їм сумки з домашньою птицею обпатраною, свининою возили. Нині мороки менше — всім треба гроші. Менше двигати доводиться, що тре — куплять на готові гроші в магазині. Самообслуговування за наш кошт. Головне, же всім тре дякувати, і не словом єдиним. А хто навчив? Ми самі. Після всіх поклонінь-дякувань-боргів ми даєм, а тоди самі вимагаємо, аби й нам давали. Отакво наплодимо хабарництво, а потім жаліємося по газетах і судах, по європах і америках, яка в нас влада корумпована, а крім влади — всьо-всьо, де людина засяде. А чо? Бо ми самі навчили і як сідаємо на їхні крісла й займаємо їхні посади, тоже беремо, розхапуємо, розкрадаємо й вимагаємо. Бо ми давали, то й нам мають давати.

Винні. Тож каємося і заїдаємо горе рибою, приготовленою за рецептом пані Євгенії Сосновської з лановецких Шилів.

100 грамів олії, стілько ж оцту, по дві чайних лижки солі й цукру, капку меленого перцю і 100 грамів кетчупу до шашлику. Беремо три скумбрії і маринуємо в суміші.

Смачного!

Ваш пан ЮЗЕК

Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини