Вільне життя

Читали?

666666

А «ПОТВОРАМ» ХОЧ БИ ЩО. Народний артист України Олексій Богданович, зірка українського театру й кіно емоційно ділиться думками про те, що болить: «Мене обурює, що в той час, як хлопці гинуть на Донбасі, тут дехто безбожно краде. Причому краде мільйонами і мільярдами! Деякі персонажі настільки «зарвалися», настільки стали цинічними, що для них немає ніяких берегів. Так і хочеться сказати: там люди вмирають за Україну, а ти, потворо…»


l l l

ЛЮДИНА, ЩО ДАЛА ІМ’Я ОБЛАСНОМУ ЦЕНТРУ. Верховна Рада перейменувала Кіровоград на Кропивницький — на честь видатного українського драматурга, який, як Шекспір в Англії, створив театральне обличчя України. Уродженець цього краю, він працював в часи, коли забороняли українську мову, культуру, українців називали малоросами. Його переконували, що українською мовою ніхто ставити вистави не буде, а він все ж створив перший в Україні професійний театр. Його ще в ті часи називали сепаратистом — за те, що відокремлював український народ від російського. Після гастролей його українського театру в Москві та Санкт-Петербурзі, які пройшли з фурором, російський імператор Олександр III запрошував Кропивницького створити й російський театр. Проте він відмовився від срібла, злата і слави.

l l l

ТОПЧЕМОСЯ ВЖЕ 25 РОКІВ… Аналізуючи українське телебачення, де домінує російська мова, один із читачів «Дня» запитує: «Ви щось подібне бачили, щоб у Росії так росіяни пропагували українську мову, як ви пропагуєте у себе вдома російську?» Пригадую 1991 рік — початок нової історії незалежної Української держави. Демократичні сили вже тоді вимагали від влади більш широкого втілення в життя української мови. Почалося повчання владних структур. Мовляв, не треба так різко, треба переходити на українську поступово. От ми і топчемось уже 25 років і невідомо, скільки ще десятиліть будемо топтатися…»

l l l

ПОЛЯКИ ТЕЖ ВБИВАЛИ УКРАЇНЦІВ. Доктор історичних наук Юрій Шаповал так відгукується про Волинську трагедію: «Вона не зовсім волинська. Тому що почалася на Волині 11 липня 1943-го, потім перекинулася на Галичину, а тоді — на Холмщину. Цей епізод Другої світової війни є прикладом, коли застосовуються колосальні маніпулятивні стратегії. Чому? Тому що з одного боку гинули поляки, а з другого — щонайменше 15 тисяч українців було вбито (разом із жінками, дітьми, старими) в такий самий варварський спосіб, яким вбивали й поляків… Я тепер дуже захопився Єжи Гедройцем… Це польський видавець, редактор, видатний публіцист… Так от, він одним з перших після Волинської трагедії сказав: «Нам треба вибачитись один перед одним, переступити через оцю біду та іти не до почвар минулого, а від них». Мені здається, що нині дехто з політиків забув про цю потребу».

l l l

А ТИМ ЧАСОМ… Польський сейм прийняв присягу в нового голови Інституту національної пам’яті — доктора Ярослава Шарека, котрий є автором багатьох публікацій і книжок, присвячених сучасній історії Польщі. Того ж вечора він дав інтерв’ю як директор ІНП, у якому заявив: «Примирення з Україною є так само можливе, як з Німеччиною. Але німці не називають своїх вулиць іменем Адольфа Гітлера, а українці називають свої головні вулиці іменем Степана Бандери». Тобто особа, яка очолюватиме таку поважну інституцію, поставила на одну дошку поруч Україну і нацистську Німеччину, Степана Бандеру й Адольфа Гітлера. Дуже шкода, що ця особа впродовж наступних п’яти років матиме безпосередній вплив на формування польсько-українських відносин.

l l l

ЩО ДИВУЄ ІНОЗЕМЦІВ? Журналістка і керівник Одеського кризового медіа-центру Олена Балаба розповідає: коли іноземці приїжджають в Одесу, їх дивує, що майже всі церкви у місті належать Московському патріархату, адже вже третій рік як триває війна, в якій Росія є агресором. «Коли говориш іноземцям про те, що в багатонаціональній, багатоконфесійній Одесі майже всі храми — Московського патріархату і на пальцях порахуєш чотири церкви Київського патріархату, один греко-католицький храм, два римо-католицьких, одну кірху та одну реформаторську церкву, один арабський центр і дві синагоги, то можна спостерігати, як очі співрозмовників повзуть угору», — зазначає Олена Балаба. І додає: в іноземців не вкладається в голові, чому Кремль вбиває українців, але як і раніше має тут свою церкву.

l l l

КОЛИ ВИЧАВИМО «СОВОК»? Ось як відповідає на це запитання поет-шістдесятник Ігор Калинець: «Напевно, не скоро. Є діти і внуки ревних «совків», і їм визволитися від родинної опіки не так легко. Є і прокомуністична частина суспільства — ще з піонерами й комсомольцями. І це не українські ліві, а таки проросійські. Уникнути російської пропаганди майже неможливо: там все намішано — і комунізм, і монархізм, а передовсім — культ радянщини, що через ЗМІ безперервно вторгається в Україну… Та й соціальна політика влади не сприяє викоріненню побутових порівнянь з минулим. Ще довго доведеться чекати нам з вичавленням «совка», до того ж проросійського».

За інформаціями видань «Експрес», «День», «Україна молода», RISU, «Українське слово» 
Д. ВІТЮК, бібліотекар.

м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини