Вільне життя

Богдан-Роман ХАВАРІВСЬКИЙ: «Усі ми будемо в архіві»

9898978

Він увесь — у цій сакраментальній фразі. Та ще й як умів приперчити її, роблячи наголос саме на першому слові. У його рідному селі Гумниськах, що поблизу Теребовлі, 2 січня 1944 року, коли ще його й не було на світі, німецькі окупанти розстріляли 32-х жителів, серед яких опинився і мій односелець.

«За що?» — запитував він, Богдан, неодноразово, стоячи перед пам’ятником загиблим.

Його рідна сестра Мирослава навчалася в Чернівецькому університеті. Її однокурсником був поет Степан Будний, який до нестями закохався в землячку. Але та взаємністю не відповіла. Чому?

Нині наші сусіди поляки звинувачують українських націоналістів у геноциді населення II-ї Речі Посполитої на Волині у 1943—1945 рр. Геноциді? Прошу погортати книжку Б. Хаварівського та О. Гайдая «Хто пожав «Бурю»?.. Армія Крайова на Тернопільщині» (1996) — і вам багато чого проясниться.

Дошукуватися, докопуватися кореня істини — це правило стане девізом його життя.

Наразі ж із Перепельницької школи після того ж Чернівецького університету молодий педагог переходить у Тернопіль — стає до праці у профтехучилищі одному, другому. Його предмет — естетика. Але чому той директор Юрескул після зборів наказує: «Коммунистам остаться!»? І що то в них за таємниці такі? З розхристаною душею він, безпартійний, неохоче покидав це зібрання.

На сукрайку 1989—1990 рр. настає нова історична доба. Вона покликала його, молодого педагога, до керівної роботи — вчорашнього вчителя призначають очільником обласної освіти. З невигаслим інтересом він разом із групою науковців розробляв концепцію, засадничі та базові принципи української національної школи. Допомагав багатьом — батькам і дітям. То було нелегко, бо «народники», як їх називала одна березовицька головиха, робили все по-своєму. Хай гірше, аби не по-вашому. Хаварівський до всіх прислухався, але нікого не слухав. Він був єдиний з керівників управлінь, який не відімкнув свої телефони від обкомівських апаратів. Бо йому, як антикомуністу, було цікаво поспілкуватися з усіма. Закінчив свою освітянську сторінку на сумній ноті: «Вивіз, продав тернопільських дітей до Америки!»

Допити. Пояснення. Слідство. Суди. Здійняли гвалт і деякі ЗМІ. «Іди з роботи!» — була вимога категорична. А тим часом підростали непродані діти.

Архів!.. І серце одпочине. Інше повітря, аура інша. Запахло старовиною. Ожив австрійський дворик. Художньо-документальні, геральдичні та філателістичні виставки, одна за одною виходять книжки у серії «Корінь і крона». Архівні фонди розбухають. Приємно, що нинішній головний архівіст, історик Федір Полянський чесно продовжує благородну справу.

Упродовж кількох каденцій Хаварівського обирали головою тернопільського «Меморіалу» імені

В. Стуса. Він знав, що «Меморіал» — це дзвін. В учорашнє і майбутнє. На його рахунку — повен колос добрих справ. Багато, зокрема, содіяв щодо вшанування жертв Чортківсько-Уманської трагедії, під час якої з людей червоні карателі знущались гірше, як із худобини, зрештою всіх розстріляли.

То Чубатий підказав: «Гайда на Умань: фінанси знайдемо!» Тому ніколи не хотів обійти чужої муки, бо в кожного своя доля і кожен має заприсягтися на хрест, на дзвін, на вінок і на свободу нащадків.

Він, Хаварівський, із грудня 2008-го

очолював громадську раду з присудження Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Лепких. За той час ряди Лепківської сотні поповнили 30 номінантів із Донецької, Запорізької, Тернопільської, Чернівецької областей, міст Києва, Харкова, Львова.

Як земля не може зректися сонця, так і він не міг відцуратися своїх вчителів, зокрема Михайла Григоровича Івасюка — батька нашого славетного композитора Володимира Івасюка, про якого готував спогади на сторічні його уродини. Не судилося.

А чого варта лишень його дружба з Геретою, Мушинкою, Сапеляком, Астаф’євим, Лубківським, Вознюком, Демківим, Шкроботом, Мельничуком…

Йому було інколи скрутно, як осілим птахам узимку у вистиглих гніздах. Тому хотів зігрітися сам і обігріти інших. А коли одійшов — повіяло холодом пустки.

Останні два тижні часто говорив про смерть: «Мені здається, що я кожен день вмираю», «Я хотів би бути похований у Гумниськах у батьківському склепі (гробівці)». У розмові зі мною того фатального вівторкового дня директор Української гімназії, шанувальник усього нашого національного Анатолій Крижанівський сказав мені таке: «Я бачив Богдана Васильовича у Зарваниці. Ми пройшли з ним кільканадцять метрів. Я просив його сісти в авто, аби поїхати зі мною додому. Він відмовився. Я вже тоді запримітив, що ноги його ніби ще торкалися землі, але поглядом він був уже на небесах».

Біль утрати розділили з нами голова облдержадміністрації Степан Барна, голова облради Віктор Овчарук, його заступник Любомир Крупа, який з кількома друзями Хаварівського опускав (бачив таке вперше) у могилу труну з тілом свого покійного побратима. Братова донька бандуристка Юліана виконала Державний гімн України. Промовляли Василь Ященко, Оля Жулковська і аз грішний.

Мушу зазначити, що від першої квітки до останньої грудки на церемонії прощання були міський голова Сергій Надал, його заступник Леонід Бицюра, інші посадовці, депутати, журналісти, ветерани і, головне, сотні людей з усіх кінців Тернопілля.

Прощалися з Богданом Васильовичем у будинку печалі на Микулинецькій. Заупокійну службу Божу відправили троє священиків. Співали хористи церковні й «Заграви».

Поховали Богдана–Романа Хаварівського на скромненькому, розігрітому несамовито палючим сонцем клаптику тернопільської землі навпроти могили січових стрільців, майже на тій місцині, де разом із міською та обласною владою наш Хавро, як ми його люб’язно величали, проводив багатолюдні акції, приурочені важливим подіям героїко-трагічної української історії, і де він дев’ять днів тому знайшов свій останній спочинок.

Прощай, Богом даний, прощай!

Твій Михайло ОНИСЬКІВ

На фото Миколи ВАСИЛЕЧКА: Михайло ОНИСЬКІВ (ліворуч) і Богдан ХАВАРІВСЬКИЙ на презентації книжки Миколи Горбаля «Повернення» в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї 25 серпня 2015 року.

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини