Вільне життя

Захистити Україну допоможуть молитва і поезія

79780

До 25-річчя Незалежності України побачила світ 14-та з черги книжка члена НСПУ, отця-доктора Василя Погорецького з Копичинців під зворушливою назвою «Україна іде…», в якій священик у поетичній формі структурно осмислює нинішню трагічну дійсність, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

Ця збірка віршів — згусток думок, переживань поета за Україну, тривоги і болю, та незрідка — й радості, які приносять йому безсонні, в молитвах, ночі і швидкоплинні дні. Ліричний герой поезій, котрий власне у цьому разі однозначно уособлює їх автора, вірить у праведність нашої спільної справи і справжність нас, сущих на даній Богом землі. Втім, художня вартість бентежного поетичного літопису, а так означив би я нову книжку о. Василя Погорецького, — якраз не в приземлено-хронологічному описі подій історичної значимості, а в прагненні осмислити їх за високими духовними критеріями Божих заповідей.

Автор назвав свою збірку за поданим на її відкриття віршем, у якому є такі рядки: «Україна іде до тебе, — / Брате чи сестро, стрічай!» Україна іде до кожного з нас, до нього самого — поета і священика, за поміччю і підтримкою. Тож у грізний і доленосний для Вітчизни час «Забудьмо нараз про втому, / Небом наповнім думки». Поет веде мову і безпосередньо з ненькою Україною: «Хрест тяжкий несеш попри безодню — / Не зірвись в оту прірву без дна». Сьогодні як ніколи накладаються одна на одну доля Вітчизни і доля кожного її сина чи дочки:

Темні хмари зі сходу над нами…

Руку, Ненько, тобі подаю,

Щоби спільний той хрест, наша Мамо,

Ми несли на Голгофу свою.

Власне, чималий за протяжністю часовий період охоплює поетичний літопис України, з яким прийшов до читача Василь Погорецький: це і страхітливі часи сталінського режиму, і десятиліття «соціалістичного раю», і події, які передували проголошенню Незалежності України. Автор, звичайно, не був свідком чи учасником, чи навіть сучасником усіх тих подій, які стали темами його віршів, але він бачить діалектичний зв’язок між подвигами героїв визвольних змагань і мужністю нинішніх захисників України на її сході:

З колін піднятись — треба досить сили

Й відваги підневільним сотні літ.

Але напружмо у пориві жили,

Щоби навік забувсь чужинський гніт.

Автор збірки таврує ганьбою ницих душею колабораціоністів і манкуртів, які з мотивів особистого благополуччя співпрацювали з окупаційними режимами, і на противагу їм складає доземну шану героям боротьби за волю України:

Тим вклонімось, хто кров’ю своєю

Освятив нам для бою мечі,

Щоб свій зміст в українську ідею

Вклали ми як цілин орачі.

Як художник густими мазками, так поет скупими й водночас виразними художньо-образними засобами змальовує рішуче протистояння людей ненависному недавньому режимові:

Кров і вогонь

на Майдані…

Й синьо-жовте

над ним знамено.

Ті, хто був

у рабському стані,

Про свій страх

забули давно.

Коли ж ідеться про захист рідної Вітчизни, то маємо з Богом у серці давати в бою належну відсіч ворогам. Щодо цього у настоятеля Свято-Покровської церкви м. Копичинців і Свято-Михайлівської церкви с. Ємелівки Гусятинського району о. Василя Погорецького немає і найменших сумнівів:

Знов орда несе смерть і руїни…

І це значить одне: шо для нас

Ще не знята з хреста Україна,

Ще борні не завершився час.

Неспокійну життєву дорогу обрав для себе о. Василь Погорецький, означивши її так: «Хоч пізно борцем я на землю прийшов, / Та вчасно у Небо до Бога полину…» Він автор не тільки книжок віршів та есеїв, крає–знавчих розвідок, а й низки наукових праць, є доктором теологічних і кандидатом історичних наук. Окрім членства в національних спілках журналістів і краєзнавців, отець Василь віднедавна прийнятий і до національної спілки письменників. Усі ці життєві захоплення гармонійно доповнюють його повсякденну душпастирську діяльність. Інакше й не уявляє своїх буднів і свят автор збірки «Україна іде…», який признається в одному із вміщених у ній віршів: «О, як вперто люблю я Вкраїну / І недолю її п’ю до дна». Бо для нього нероздільні любов до Бога і поетичне осмислення суті кожної людини як дитини Божої, котра, перебуваючи під постійною опікою Отця Небесного, має поклонятись Йому і творити богоугодні справи, а не піддаватися різним диявольським спокусам. «Молитвою й віршем / Свій біль полікую…» — пише поет-священик. А в іншому вірші висловлює своє життєве кредо:

Що не день, то ближче до Раю…

Та бідами й далі земними журюсь.

В руках я перо і тризуб тримаю.

На рани твої, Україно, молюсь.

Завершує ж він свою збірку такою, сказати б, підсумковою поетичною строфою:

Моя хвала Всевишньому за все —

За нашу чесну і в трудах дорогу.

Хай тих біда ніколи не трясе,

Для кого Україна — над усе,

Як і молитва, звернена до Бога.

Від душі бажаю о. Василеві Погорецькому врожайних ужинків як на духовній ниві пастира людських душ, так і на ще не розораних перелогах її величності Поезії.

Іван ГАВРИЛОВИЧ,

член НСПУ.

м. Івано-Франківськ

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини