Вільне життя

Незалежність

Вони виросли в одному будинку, в одній країні. Обоє — ровесники незалежності. Михайлова мама — українка, тато — бердичівський єврей. Хадад — син вірменки й азербайджанця, які втекли в Україну від карабаської війни. Позаду століття, попереду — нове життя.


Михайло захоплювався музикою. Батьки навчили його любити класику. Бах, Бетховен, Вагнер, Шуберт… Грав на скрипці. Любив грати Yesterdаy «Бітлз». Щоранку виходив на вулиці, коли поливні машини в передсвітанкових сутінках відмивали їх від пилу, бруду, від поту і крові. Грав у підземних переходах. Спостерігав за людьми, дивувався їхній байдужості: «О люди добрі! І чого ви такі злі?»

…Повітря тяжіло вологою, пролітав мокрий сніг — легко й невимушено, немов у сповільненому кіно. Сніжинки падали на землю та відразу ставали водою. Ранкове повітря пробуджувало відчуття змін. У динаміках шкварчала старенька пісенька «Аква Віти»: «А тепер усе інакше, інакше… просто, просто, просто навпаки». Падають леніни, перейменовують все, що можна перейменувати, але фундамент залишається незмінним — життя і далі базується на брехні й неповазі до людини. Як і півстоліття тому: замість правди — сто півправд. Моральна інфляція — не інакше.

Хадада назвали на честь бога грому із семітської міфології. По сусідству з хлопцем жив дід Іван — завзятий «рухівець», ворог комунізму, апологет націоналізму, шукач національної ідеї, який займався статистикою — вираховував, скільки коштів вкладено, скільки вкрадено, а на зорі незалежності пошив онукові шаровари з червоного радянського прапора. Після дідових історій Хадад почав вивчати історію козацтва, займатися боксом. Увесь час проводив у спортзалі. Віддавався тренуванням. Працював до поту й болю в м’язах. Усю свою злість, всі образи зганяв нещадно, до синців на кісточках пальців, іноді збиваючи до крові: бив боксерську грушу. Вкладався в кожен удар. Від постійної напруги на загартованому тілі, наче підшкірні змії, з’являлися темно-сині жили. Хадад бився з азартом, із блиском в очах. Боровся, терпів. У козаків як було: впав з коня — вставай сам.

Кожен з них хотів бути незалежним. Кожен став заручником незалежності. Кожне покоління має право на власний протест, власне життя. Михайло рятував поранених на Майдані. Хадад пішов добровольцем на фронт. «Головне, як сказати про все мамі», — думали хлопці. Розтираючи пальці від холоду, слухали, як під звуки пострілів народжується новий день, разом із ранковою прохолодою вдихали свіжість прийдешніх змін. Така вона, незалежність — у кожного своя.

Андрій ОМЕЛЬНИЦЬКИЙ

м. Тернопіль

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини