Вільне життя

Нести хрест ближче до передової

6548478

Нечасто нині почуєш, щоб священики УПЦ (МП) переймалися захисниками України на східних її рубежах. Але ось про одного з таких прочитала в Інтернеті, на сайті «Релігійно-інформаційної служби України».

6589Оскільки о. Василь Борисевич, про якого йдеться, родом з наших країв — із села Бодаків Збаразького району, то, думаю, землякам буде цікаво дізнатися, чим, окрім молитов, живе і як оцінює ситуацію на сході України священик, що нині живе і служить на іншому краї України.

Як повідомляється, священик Василь Борисевич — настоятель храму Різдва Христового у с. Василівці Снігурівського району Миколаївської області, що належить до УПЦ Московського патріархату. Василівська церква понад сто років є сакральним центром і відіграла чималу роль у збереженні духовних традицій бойків, яких переселили сюди із теренів Західної Бойківщини. Саме вони активно сприяли відновленню повноти життя парафії.

Коли почалася війна на сході України, з ініціативи отця Василя була створена громадська організація «Волонтери Снігурівщини», яка третій рік поспіль опікується матеріальними і духовними проблемами воїнів у зоні АТО та надає допомогу мирним мешканцям сходу. «Волонтери Снігурівщини» об’єднали небайдужих жителів району, представників різних християнських конфесій. Отець Василь разом з іншими волонтерами доставляє допомогу в найгарячіші точки на лінії зіткнення: Волноваху, Дебальцеве, Мар’їнку, Артемівськ, Костянтинівку, Красноармійськ… Складовою частиною таких поїздок священнослужителя є душпастирська робота з бійцями в зоні АТО.

Ось як пояснює о. Василь, що спонукало його стати волонтером: «Усе почалося з Майдану. Нас троє священиків приїхало до Києва: я з Миколаївської та отці з Новокаховської та Уманської єпархій. Кожен мав своє бачення народного протесту. Один з нас був впевнений, що стоять «майдануті», другий займав патріотичну позицію, я ж шукав правду. Хотів дізнатися, у чому справжні причини Майдану, чого він хоче досягти. Поспілкувавшись із протестувальниками, стали однодумцями. Побачили, що стоять там звичайні люди. Були і мої односельці з Тернопільщини, звідки я родом. Хлопці приїхали до столиці та хотіли, щоб Україна була вільною і незалежною, не залежала ні від кого — ні від Росії, ні від Європи.

Узимку 2014-го, після розстрілу Майдану, в Снігурівці повалили пам’ятник Леніну. Ми приїхали з Василівки служити першу в нашому районі панахиду за невинно вбитими Героями Небесної Сотні. У присутніх було сильне здивування. Усі питали: «Московський патріархат, що ти тут робиш?» Я відповідав, що не в патріархаті справа, а в людях. Зі мною  приїхали наші парафіяни, наш церковний хор. До молитви приєдналося дуже багато снігурівців.

А далі почалася війна. Що ми можемо зробити в таких умовах? Перш за все: хто такі священики? Ми — миротворці, ми творимо мир. Підносимо молитви до Бога, але, як сказано, треба й хліб людям давати. Наша перша поїздка із сільським головою була на пропускний пункт у Чонгарі. Там стояв наш парафіянин. Побачене вразило до сліз. Повірте, їсти не було що, вдягнутися, взутися не було в що. У перші дні привозили тільки їжу, їжу, їжу. Коли її стало достатньо, перейшли на одяг, форму, засоби захисту тощо. Як відомо, волонтерам вдалося змінити ситуацію, кожен працював, як міг».

Отець Василь каже, що на передовій не важливо, з якої церкви священик. За увесь час лише раз запитав командир, якої він конфесії. Дізнавшись, поцікавився, чи не боїться він сюди приїжджати. «А чому я повинен боятися? — відповів. — Я громадянин України, їду до своїх духовних чад, тут є мої хлопці».

Як стверджує, він не робить таємниці, що належить до УПЦ Московського патріархату. Ніхто через це жодного разу не поставився до нього вороже. «Завжди молимось разом, приєднуються і віруючі воїни протестантських конфесій, безпосередньо на передовій звершив таїнство хрещення над бійцем», — розповідає о. Василь. А ще він каже, що гостра потреба у священиках відчувається на лінії розмежування. Тому він хотів би, щоб священнослужителі, які взяли хрест, «несли його ближче до передової, де хлопцям особливо потрібна психологічна підтримка, а без Бога це неможливо». Нині із священиків там тільки добровольці. Але, вважає о. Василь Борисевич, «кожен священик з парафії, який є військовозобов’язаним, служив у Збройних силах, може піти в армію послужити своїй Батьківщині. Чому б ні? Але немає того».

В умовах війни виконання військового обов’язку передбачає фізичне знищення противника. Як залишитися воїном і не стати вбивцею, часто запитують о. Василя. От що він відповідає: «Між воїном і вбивцею є велика різниця. Я як священик завжди спираюся на Святе Письмо. До Іоанна Предтечі прийшли вояки і запитали, що їм робити, щоб мати частину Царства Небесного? Святий не сказав: полишіть свій обов’язок, киньте зброю. Він мовив: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, задовольняйтесь платнею своєю» (Лк. 3:14). Це дуже важливо — задовольнятися своєю платнею. Негідно воїну займатися мародер–ством, здирництвом. Воїн, захисник Батьківщини — це той, хто виконує накази свого командира. Якщо є можливість вистрілити в ногу, а не в голову, краще не вбивати. Ми не маємо права залишити людину без покаяння, незалежно від її світогляду, релігійної або національної належності. Зрозуміло, якщо на тебе наставили зброю і ти, захищаючи своє життя та життя своїх товаришів, вразив нападника — це інше. Але якщо бажаєш комусь смерті, робиш насічки на прикладі, скількох уже вбив, — оце і є вбивця. Цього не можна робити. Саме тому на передовій особливо потрібні священики — щоб роз’яснювати бійцям, чому не можна переходити цієї межі…

А ще бійці повинні знати, за що вони воюють. Я бачив там хлопців з різних куточків України — з Донецька, зі Львова. Вони стоять разом, роблять одну справу. Кажуть: «Ми звільняємо свою державу від тих, кому вона не належить». Шкода, що саме війна нас з’єднує, бо ми й так мали б бути єдиними».

Ось такі думки, тривоги і клопоти священика, родом із Бодаків Збаразького району, що служить нині на парафії в Миколаївській області. Тамтешня громадськість високо оцінила волонтерську діяльність панотця: у 2014-му його визнано «Людиною року Снігурівщини» у номінації «Громадська діяльність».

І наостанок: нині від священиків УПЦ (МП), навіть на Тернопільщині, можна почути про якісь «гоніння» на «представників канонічної церкви», про «ущемлення» їхніх прав. Навіть предстоятель УПЦ (МП) владика Онуфрій заявляє, що «на мирній території України розпалюється міжконфесійна війна, створюються різноманітні провокації, спрямовані як проти духовенства та вірян зокрема, так і проти Української православної церкви». А може, справа зовсім не у «всеукраїнській змові» проти УПЦ (МП), а в самій церкві, в її позиції і щодо України, і шодо подій на Донбасі? Чомусь в отця Василя Борисевича таких проблем немає. Може, варто повчитися у священика з Василівки і патріотизму, і любові до України, і жертовності у служінні? Тоді багато проблем, а особливо надуманих, відпадуть самі по собі.

Галина САДОВСЬКА

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини