Вільне життя

Коли в серці — Україна

Хочу познайомити читачів «Вільного життя плюс», яке віднедавна залюбки читаю, зі своїм земляком, що нині захищає східні рубежі батьківщини від підступного ворога.

Місто Лисичанськ розташоване недалеко від лінії розмежування, тому й складними видались роки перед війною, але й тут був немалий осередок небайдужих до долі України людей. Серед них і Артем Коваленко, нині капрал батальйону «Луганськ-1». З 2013 року він активно співпрацює з громадськими організаціями, разом з однодумцями ведуть роз’яснювальну роботу серед населення, організовують у місті мітинги «За єдину Україну», проводять громадське віче в Лисичанську та Луганську.

Як почався Майдан у Києві, лисичанські активісти спочатку зібралися їхати до столиці, а потім вирішили, що тут вони потрібніші, бо вже по місту розповсюджували листівки про від’єднання цієї території від України, почалися різні провокації. Кілька разів удавалося збирати людей в окремих районах міста, хоча кількість їх не була такою великою. До початку 2014 року ще можна було тримати все в мирному руслі, а коли в місто наїхало багато «тітушок», довелося перейти до партизанської діяльності, щоб зберегти життя патріотів та продовжувати опір ворогу.

Весна того року була надто важкою. Ускладнювала ситуацію і місцева влада — оплот Партії регіонів. Містом їздить військова техніка з російськими прапорами, відбувається переслідування проукраїнського населення. Артем розуміє, наскільки тут потрібна допомога армії. Спочатку сам поривається йти на фронт, але однодумці переконують організувати в місті волонтерський рух, щоб тут, на місці, допомагати розв’язувати нагальні проблеми на фронті: збирали ліки, одяг, продукти, ремонтували машини, шукали деталі. Роботи вистачало, долучалися друзі, знайомі.

Згодом, коли була налагоджена волонтерська мережа, Артем Коваленко говорить дружині про своє рішення йти на передову (він батько трьох дітей), на що Тетяна відповіла: «Я з тобою». Дружина — справжній тил Артема. Під час обстрілів вона вивозить 42 дитини з міста і разом з ними перебуває в таборі, доки не закінчилася війна в Лисичанську.

Пані Тетяна — вихователька в дитячому садку. Виховує в дітей любов до своєї країни. Хоч вони ще маленькі, але своїми дитячими думками доносять батькам ці почуття: вони нині більші патріоти, ніж батьки. В її групі всі дітки співають Гімн України. Якось вона зателефонувала Артемові й дала послухати спів дітей. Він відповів:

— Заради цих дітей ми маємо відстояти єдність нашої країни.

На моє питання, де навчитися патріотизму, Артем відповів:

— Треба опановувати історію України, знати все про Запорозьку Січ, знати своїх героїв. І тут багато залежить від учителів, як вони будуть доносити її до дітей, але не на словах, а на ділі, бо діти відчувають фальш. Навчити поважати рідну землю не може той, хто її не любить. Ми захищаємо свою землю від російського агресора. Це війна, а не АТО.

Артем за службу має не одну нагороду. Але про це не хоче говорити. Каже, що не заради нагород захищає свою країну. Він завжди погоджується на зустрічі з учнями, був у школах міста №8, 27, в дитячому садку. Не стримує сліз, дивлячись на виступи малечі.

— Що найважче на війні? — запитую в земляка-воїна.

— Втрата друзів — цей біль нестерпний.

— Що ви побажаєте побратимам?

— Звільнити країну від ворога без втрат, щоб мами не плакали, вдома дочекались рідних. І повернути свої землі.

Напередодні Дня захисника Вітчизни бажаю всім бійцям хоробро відстоювати нашу країну, живими повернутися додому на радість усім, хто вас знає і не знає. Слава Україні!

Віра УСЦОВА,
волонтер.

м. Лисичанськ Луганської області.

На фото: Артем КОВАЛЕНКО з дружиною Тетяною.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини