Вільне життя

Мушу народити, щоб хату перекрити

62203fba7b

На Тернопіллі нині проживають 10430 багатодітних сімей, у яких виховується 37553 дітей. У 41 сім’ї — десятеро і більше нащадків. Лідирують за багатодітністю Бучацький, Кременецький, Збаразький, Теребовлянський, Зборівський райони та місто Тернопіль. У нас є майже 6500 жінок, удостоєних звання «Мати-героїня». Та, на жаль, протягом останніх двох десятиліть побільшало матерів-антигероїнь.

«Заберіть нас в інтернат!»

Коли в 2004 році більш ніж удесятеро зросла одноразова допомога матерям при народженні дітей, кандидат медичних наук, відомий на Тернопіллі лікар-гінеколог Володимир Флехнер сказав, що це обернеться для нації великою бідою. Побачите, мовляв, хто буде народжувати…

Відтоді я згадую ці пророчі слова Володимира Михайловича частіше, ніж хотілося б. І тоді, коли п’яний татусь кидає мені в обличчя: «А нащо мені робити руками, поки можу …? На шість тисяч у місяць «наробив». І коли мама віддає трирічну дитину в інтернат, бо їй начебто потрібне «общеніє». І коли багатодітна матір пропиває кілька тисяч на місяць, а дітям ставить відро цукру, відро води і купує тільки хліб. Вони ламають його, мочають у воду, потім — у цукор і так харчуються роками з дня на день. Згадувала Флехнера, коли дивилася в заплакані очі 12-річного хлопчика, який ледь не на колінах просив: «Заберіть нас в інтернат! Бо я сам їсти готую, за хворою бабцею доглядаю, за братиками і сестричками. Мама з татом тільки п’ють, самі б’ються і б’ють нас».

У багатьох великих сім’ях мами навіть їсти не готують, роками живуть у небілених хатах. У декотрих діти виростають, а барикади з використаних підгузків ніхто не розбирає — пси по подвір’ю розтягують. Якось в одну таку сім’ю благодійники привезли кілька мішків картоплі для садіння. Приїжджають улітку — город буяє бур’янами. «А що, мої діти мали з голоду вмерти?» — захищає себе мати, котра завдяки тим же дітям отримує до десяти тисяч гривень на місяць. До однієї з таких матусь приїхала комісія подивитися, на що вона витрачає гроші, натрапила на чек із супермаркету. У ньому значилися м’ясо краба, креветки, червона риба і …пляшка горілки. Отже, в матусі був «рибний день». І навряд чи після випитої пляшки вона зварила дітям борщу.

На диво логічно пояснив свій гастрономічний вибір один багатодітний тато. Він сидів на лавці перед подвір’ям, пив з пляшки горілку, відкусував із цілої палки ковбасу і розмірковував: «Я як сам з’їм палицю ковбаси і вип’ю фляшку, то си нап’ю і наїм. А дітей багато».

Колись сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, контролювали фахівці з соціальної роботи при кожному районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Та їх скоротили. Залишили по чотири-п’ять спеціалістів соціальних служб на район. Зрозуміло, що вони не в змозі встежити за кожним батьком-пияком, за кожною мамою-наркоманкою, яких фраза «Опам’ятайтеся, бо у вас заберуть дітей!» часто отвережувала. Бо боялися залишитися без… грошей.

Були бідні, та гідні

— Уже десять років поспіль ми організовуємо благодійні акції для багатодітних сімей до Миколая та Великодня, — розповідає начальник сектора в справах сім’ї та молоді Теребовлянської райдержадміністрації Галина Майор. — Щороку охоплюємо нею понад 30 родин, де виховуються більше п’яти дітей. Одного року закупили кошики, поклали туди продукти, застелили великодніми рушничками. Коли одна сім’я добігала до автобуса, рушничок упав у калюжу. Всі це побачили, але ніхто не повернувся. Нас це вразило. Вручали ми кошики у Великодню п’ятницю. Тож одна родина купила пляшку горілки й пішла зі своїм на Замкову гору «розговлятися». Ще одного багатодітного батька міліція знайшла під лавкою у Кровінці. Не доніс він дітям подарунка.

Ще Галина Франківна розповіла про маму, котра прийшла після Великодня до її кабінету, взяла зі свого кошика яйця і масло, а решту продуктів попросила доставити їй додому, бо тяжко нести. Щороку 6—8 акційних пасок зацвітають — за ними ніхто не приходить. Продукти, які швидко псуються, працівники сектора забирають додому й кладуть у морозилку, поки багатодітні мами не зголосяться за ними. Дивно, бо торік подарунок вартував триста гривень. Кому нині перед святами зайвими будуть рис, гречка, олія, консервована кукурудза, яйця, масло?..

Поділилася Галина Майор іще й таким своїм спостереженням: коли вийшов указ Президента про присвоєння звання «Мати-героїня», їй довелося читати багато нагородних материнських листів та характеристик на їхніх дітей. Старші матері, котрі вже внуків-правнуків діждали, не перебували у відпустках із догляду за дітьми. Вони всі ходили на роботу. Всі їхні діти відвідували школу, сини служили у війську, всі вивчилися, працювали, ніхто не був засуджений. Їхні біографії були довжелезними й багатими. Тобто в складні часи, коли матерям не платили грошей за дітей, вони виховували їх належним чином і всіх виводили в люди. Були бідні, та гідні.

Багато грошей потім довелося їм витратити, аби переоформити документи на дітей, бо мама, приміром, Вацків, тато — Вацків, а діти — і Вацьків, і Васьків. Але жінки мужньо вистоювали, утрясаючи всі формальності, аби отримати почесне звання і додаткові гроші.

Останніми ж роками в багатодітних матерів відпустка з догляду за дітьми триває десятиліттями. При тім діти прогулюють школу, мають судимості… Інколи за довідкою у райцентр приїжджає бабуся, бо її донька-«героїня» не просихає від горілки. Багато матерів не можуть оздоровити своїх дітей, бо вони не мають не те що жодного щеплення, а й медичних карток.

Безробітні, питущі, неписьменні…

Читаю перелік родин, котрі перебувають під соціальним супроводом. Батьки молоді, ніде не працюють, мають п’ятеро неповнолітніх дітей. Сім’я із семи осіб живе за 1250 гривень допомоги при народженні дитини. Батьки зловживають алкоголем, б’ються на очах у дітей… Інша жінка «виховує» восьмеро неповнолітніх, ніде не зареєстрована. І вона, і чоловік безробітні, живуть за «дитячі» гроші. Всі туляться у двох кімнатах. Мама 1983 року народження… неписьменна. Коли треба розписатися, ставить хрестик.

Іще одна мама чотирьох дітей із чоловіком давно розлучена, але народжує від нього. Обоє не працюють, обоє п’ють, живуть за рахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям і допомоги одиноким матерям (тому й розлучилися, щоби грошей більше було). Живуть у глиняній хатині, права власності на неї не мають.

У таких сім’ях діти не те що не виховані — вони бездоглядні. Водночас у біографії кожної мами написано, що вона не працює, бо займається вихованням дітей. І, що найгірше, в старших дочок таких мамів біографії — як під копірку.

Часто матері не можуть відповісти комісії, на що вони витрачають кілька тисяч гривень на місяць. В однієї — кілька співмешканців на утриманні, всі курять дорогі цигарки. В іншої в одній кімнаті звалено весь одяг, немиті каструлі й багато різного мотлоху. Їсти дітям не купує, бо не має холодильника. Не готує, бо нема посуду. Та й нема коли — зайнята «вихованням».

В однієї такої мами торішньої зими забрали діток-немовлят, бо народилися вони дуже крихітними, а в хаті — температура нижча від нуля. Жінка сипала прокльонами вслід соціальним працівникам. Ті пообіцяли: якщо наведе в хаті лад і покине пити, дітей повернуть. Проте мама досі не виправилася.

Галина Майор вважає, що таким людям не треба давати гроші на руки, а призначати розпорядника. Бо одна мама, отримавши велику суму, купила собі мобільний телефон за три тисячі гривень і… мотоцикл. Спершу члени комісії подумали, що йдеться про скутер, аби зручніше було добиратися до райцентру в справах. А з’ясувалося: іграшку на акумуляторі за понад 800 гривень, аби «діти не росли недорозвиненими». І телефон, пояснила, для того, аби спілкуватися з ними. Про роль книжок і живого спілкування в розвитку дитини мама, вочевидь, не чула…

…Одна матуся нарікала, що чоловіка має нездалого. Нема, мовляв, з ким жити. Нині вона вагітна шостою дитиною. А коли другу, теж вагітну, спитали, чи не важко їй буде з такою кількістю дрібних дітей, та відповіла: «Мушу народити ще, бо треба хату перекрити».

Більше дітей — більше радості

За багато років праці в газеті я зустрічала і таких багатодітних матерів, що кожна вартувала золотого пам’ятника за життя.

— Є і такі, — підтримує мене Галина Франківна. — Наприклад, усі п’ятеро дітей родини Грошко з Могильниці дуже гарно виховані, добре вчаться. Прекрасна священицька сім’я Петрущаків із Золотників. Коли мама Надія Василівна хворіла, діти так просили якнайшвидше присвоїти їй звання матері-героїні, щоби порадувати її. Вона досі радіє. Не стільки званням, як своїми гарними дітьми. А якось запитую в Галини Павлівни Тур із Кровінки, де тепер її старші діти, — і вона відповідає, що навчаються на державній формі в медичному університеті імені Богомольця та авіаційному університеті… Дуже гарна й творча родина з сімома дітьми Ігоря і Люби Бойчуків із Теребовлі. Четверо прекрасних дітей виховали Роман і Оксана Пелехаті з того ж міста. Взірцева родина Околовичів із Ладичина: мама — директор школи, тато займається садівництвом. І таких сімей, особливо з 3-4 дітьми, дуже багато. Але вони в соціальних службах не запам’ятовуються, бо батьки вирішують у робочому порядку всі питання і повертаються додому.

Благополучні багатодітні родини цінують державну підтримку. Їхні діти мають пільги на проїзд у всіх видах державного транспорту, тож студенти економлять суттєво. Також великі родини сплачують половину вартості за комунальні послуги. А матері-героїні отримали одноразову грошову нагороду в розмірі 10-ти прожиткових мінімумів, а ще мають доплату до пенсії щомісяця.

Вони не тільки народили й виростили до восьмирічного віку п’ятеро і більше дітей, а й належно їх виховали, вивчили, піклувалися про їхнє здоров’я та всебічний розвиток. Багатодітним відповідальним батькам завжди було і є непросто. У них вп’ятеро чи вдесятеро більше клопотів, ніж у малодітних, проте й радості набагато більше. Бо діти — це завжди радість, якщо вони для мами з татом не спосіб заробітку.

Loading...

Про автора

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини