Вільне життя

Ракета. І таки — російська

dver

Недарма мовиться: брехнею світ обійдеш, а назад не вернешся. Правда все одно — рано чи пізно — вийде на поверхню та розставить усі крапки над «і». Як це відбулося наприкінці вересня стосовно збитого над окупованою територією України малайзійського авіалайнера з 298 пасажирами на борту.

Трагедія сталася 17 липня 2014 року. Коли Boeing 777 упав на землю, бойовики спершу не зорієнтувалися, що то був за літак, і заявили, що «ополченці» збили український літак Ан-26 у районі Тореза. Так, на сторінці «Зведення від Стрелкова Ігоря Івановича» «ВКонтакте» з’явилося повідомлення про те, що о 17.50 вони збили літак Ан-26, «валяється десь за шахтою «Прогрес». Попереджали ж — не літати «в нашому небі». Пташка впала за териконом, житловий сектор не зачепила. Мирні люди не постраждали». Коли ж козаки прибули на місце падіння літака, то побачили, що збили пасажирське судно. Один з бойовиків доповідав донському отаманові Козіцину: «Щодо цього літака, збитого в районі Сніжного—Тореза. Це, виявляється, пасажирський… Там море трупів жінок і дітей». На запитання, що цей літак робив на території України, отаман Козіцин зазначив: «Значить завозили шпигунів, не знаю. Нічого літати, зараз війна іде».

Росія відразу ж почала відхрещуватися, мовляв, вона непричетна до збиття малайзійського авіалайнера. То все «українські фашисти», це їхній Су-25 спричинив трагедію. І хоч генеральний конструктор цього літака Володимир Бабак заявив, що штурмовик міг би атакувати «Боїнг» на висоті три-чотири тисячі метрів, але збити літак, що летить на висоті 10500 метрів, Су-25 не в змозі, Росія ж вперто наполягала на своїй версії. Її телебачення день і ніч волало про «український штурмовик», російські генерали організовували прес-конференції, малювали траєкторії зіткнення літаків, посилаючись на нібито дані «космічної розвідки». Брехня лилася рікою, світ намагались переконати, яке зло несе йому «український фашизм». Хоча віри Росії не було. Саме про її причетність до трагедії в українському небі наголошувала американська розвідка вже на другий день після падіння малайзійського «Боїнга». 18 липня 2014-го, звертаючись до преси, президент США Барак Обама говорив про те, що сепаратисти, контрольовані Росією, блокують розслідування, не дають можливості слідчим потрапити на місце падіння літака, виносять звідти докази, а також тіла загиблих, «дуже часто без жодної поваги до жертв трагедії». Враховуючи їхній прямий вплив на сепаратистів, Росія і особливо президент Путін несуть пряму відповідальність за те, щоб змусити їх співпрацювати зі слідством. Звісно, на такі заяви Росія ображалася.

Та ось 28 вересня міжнародна слідча група оприлюднила результати розслідування катастрофи малайзійського «Боїнга». Основні її висновки: пасажирський літак, що летів з Амстердама до Куала-Лумпура, над територією окупованого Донбасу був збитий ракетою, випущеною із зенітно-ракетного комплексу «Бук», який доставили з Росії. Навіть називається звідки: з 53-ї зенітно-ракетної бригади із Курська. Після запуску ракети установку повернули назад, на територію Російської Федерації. Отже, всі байки і про український штурмовик, і про непричетність Росії до трагедії в українському небі розсипалися, як картковий будиночок. Як і слід було сподіватися, Росія з такими висновками не погоджується. Так, прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков в інтерв’ю програмі Бі-бі-сі заявив, що ті висновки не можна вважати «остаточною правдою», що вони не бачать «ніяких доказів». Розчаровані звітом міжнародної слідчої групи і в МЗС Росії, а його очільник Сергій Лавров відмовився просити вибачення за загибель пасажирів рейсу МН17. Мовляв, Росія має намір дочекатися остаточних результатів слідства, оскільки воно ще не закінчене. Така позиція дивує світову спільноту. Зокрема, прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте закликав Росію «якомога активніше співпрацювати з його країною в розслідуванні катастрофи малайзійського «Боїнга» і припинити поширювати будь-який абсурд про якість розслідування». Воно справді ще триватиме. Треба встановити безпосередніх виконавців злочину, всіх, хто був причетний до його організації та виконання. «Є близько ста підозрюваних, або тих, які тим чи іншим чином можуть бути пов’язані зі збиттям або керуванням «Буком», або організовували його перекидання до місця запуску ракети», — заявив один із доповідачів у Гаазі. Слідство має встановити і хто давав наказ екіпажеві «Бука». Лише тоді цим людям можна буде висунути офіційні звинувачення.

Виникає закономірне запитання: а навіщо Росії було збивати малайзійський пасажирський літак? Навіщо їй оцей клопіт, оті звинувачення та виправдання? Однозначно, їй це зовсім не на руку. І вочевидь, вона не мала наміру цього робити. Колишній заступник голови уряду Росії Альфред Кох прийшов до висновку, що хотіли збити «Боїнг», але інший — російський. «А для чого ж… ці дебіли тягли «Бук» через кордон, розгортали його в Первомайському, цілили в небо і потім тягли його назад до Росії?.. Відомо, що поблизу МН17 не було жодного військового літака, але летіли ще три пасажирські. Один з них був російський літак, що летів з Москви в Ростов-на-Дону. На той момент Кремль, на хвилі кримської ейфорії, вважаючи, що вітер історії дме в його вітрила, вирішив реалізувати проект «Новоросія». Причому не шляхом організації сепаратистських рухів з кримінальників і маргіналів, а прямої військової інтервенції. Для цього потрібен був Casus belli — формальний привід для оголошення війни. Збитий над територією України російський цивільний борт цілком підходив для цього. У всякому разі, він міг виправдати введення військ та проведення власного розслідування. Навряд чи світове співтовариство сильно протестувало б». Ще на одну деталь звертає увагу екс-голова СБУ Валентин Наливайченко: «Є інформація про те, що екіпаж «Бука» заїхав не до того села Первомайського у Донецькій області! Адже населених пунктів із такою назвою на Донеччині цілих сім. Й «Бук» мав прямувати до села Первомайське Ясинуватського району, на захід від Донецька, розташування якого співпадає з маршрутом саме російського «Боїнга». Але через фатальну географічну помилку росіян, ЗРК поїхав до селища міського типу Первомайського, що підпорядковане Сніжнянській міській раді, на південний схід від Донецька. А це вже було якраз на шляху малайзійського літака…»

У цій версії є хоч якась, хай і страшна, логіка. А вбивати своїх Росії не звикати. Скільки їх покладено уже на Донбасі й потайки поховано. А штурм школи в Беслані, в якій бойовики взяли у заручники дітей, із сотнями жертв? А концертний зал «Норд-Ост» у Москві: туди запустили отруйний газ і разом з терористами, що взяли людей у заручники, там заснули вічним сном у кілька разів більше звичайних глядачів? А підрив житлових будинків у Москві та Волгодонську, що за багатьма ознаками належить ФСБ, а приписаний чеченцям? Усе той же почерк і та ж методологія: мета виправдовує засоби.

Як згадує публіцист Микола Рябчук, коли першого вересня 1983 року радянські військові збили над Сахаліном південнокорейський літак з 269 пасажирами, тогочасний американський президент Рональд Рейган «мав відвагу назвати Росію тим, чим вона завжди була і досі залишається — імперією зла». А нині маємо уже не тільки збитий пасажирський літак, а й анексію Криму, агресію на Донбасі, бомбардування гуманітарного конвою в Сирії, проте світова реакція стриманіша, політкоректніша. Вочевидь, Росію не хочуть дратувати, пам’ятаючи, що цей монстр має ядерну зброю. І все ж, на думку журналіста Віталія Портникова, збивши літак рейсу МН17, Володимир Путін остаточно забезпечив Росії образ держави-вбивці. Проте Кремль ні за яких обставин не проситиме вибачення. Але Росія може виправити ситуацію, вважає В. Портников. Найперше вона має визнати відповідальність за знищення Boeing 777, видати винних міжнародному правосуддю, виплатити компенсацію родинам загиблих та вибачитися. Такі ж кроки потрібно зробити і щодо війни на сході України — визнати свою відповідальність за війну на Донбасі та за анексію Криму, видати винних Україні й виплатити компенсацію.

Чи піде на це Путін? Думаю, що ні. Він буде і далі свої провини звалювати на інших, викручуватися, виправдовуватися, шантажувати, щоб тільки його було зверху. Свідчення тому, недавня його заява щодо «плутонієвої угоди». Мовляв, Росія її виконуватиме, якщо з неї будуть зняті всі санкції та виплачена компенсація за збитки від них. Як він ще Аляску не просить повернути, іронізує один московський публіцист.

А тим часом австралійська юридична фірма подала позов про компенсацію проти Росії і президента Володимира Путіна в Європейський суд з прав людини від імені сімей — жертв збитого в 2014-му малайзійського літака МН17. Може, хоч за цей злочин Росія відповість перед судом, а то вже надто багато сходить їй з рук — і війна на сході України, і анексія Криму, і бомбардування жилих районів Сирії, і брязкання зброєю під кордонами суміжних держав… Коли нічим прихилити до себе світ, у хід іде найогидніше — залякування, нагнітання страху, оббріхування сусідів, зневага до прав людини, погрози, шантаж, тиск… Із таким «джентльменським набором» важко розраховувати на світову підтримку.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини