Вільне життя

Сонце в долонях

Багате і щедре соковите літо подарувало Тетяні солодку мрію: вона влаштувалася на роботу за спеціальністю і стала на рушничок долі з коханим. Хоча й любила Віктора давно, але ховала свої почуття від заздрісників. Знала, що бабуся день і ніч вимолює їй долю у Всевишнього. Тетянка і сама уже частіше стала ходити до храму й звіряти Господу свої мрії.


Той день був напрочуд щедрий на лагідне тепло. І коли їхнє затишне подвір’я обізвалося весільною музикою, то не менше від нареченої схвилювала вона її бабусю. Та була вдячна Богові, що дозволив їй благословити любу внучку під вінець. Тетяна ж почувалася такою щасливою, що аж боялася, щоби хто не зурочив її щастя. Танина любов не була пристрасною, бурхливою, а тихою, ніжною, трепетною. Несла її в своєму серденьку, як кришталь, — обережно, щоб не розбити об людську заздрість, гостре слово, недобре око.

…Жили молодята у згоді й любові. Все було би добре, якби їхній дім уперто не обминав лелека. Минув рік, другий, п’ятий. Котрась із стареньких бабусь, до яких зверталася Тетяна, порадила змінити клімат — і вони виїхали на заробітки в сибірський край. Минав час, а змін не було. Минуло п’ятнадцять довгих років очікування, віри, надії. Чоловік уже змирився із такою долею, а Тетяна надії не втрачала. Нарешті вони вирішили повернутися додому. Купили в невеликому містечку житло, влаштувалися на роботу.

Осінь блукала в гаях, садах, на городах. Тетяна поралася на городі. Під вечір їй стало погано. Подумала, що перевтомилася. Наступного дня на роботі знепритомніла — її забрала «швидка». Коли прийшла до тями, побачила біля себе знайому сестричку і чоловіка, який аж світився дивною загадковою радістю.

«Тетянко, — тихо й дуже ніжно сказала сестричка. — Ти — вагітна».

«Що?!» — вигукнула Тетяна, ошелешена такою звісткою. Світ поплив перед очима — і вона знову зомліла.

Майбутня мама повірила в своє диво тільки тоді, коли дитинка дала про себе знати. Здається, ніколи досі жінка так не раділа життю, кожному дню, кожній хвилині, як під час вагітності. І її старенька вже немічна бабуся раділа не менше й наче помолодшала…

Спливли роки, як за водою. Ось уже й Тетяна дивиться із любов’ю на свого дорослого сина й запитує, коли він їй невістку приведе.

— Ось закінчу навчання, трошки ще погуляю, помандрую Карпатами — і приведу тобі невістку, — віджартовується син і ніжно пригортає матусю до себе.

Такий дорослий, стрункий, а вона — така маленька, беззахисна. І знову згадала той щасливий день, коли сестричка принесла їй маленький біленький згорточок. У ньому вона побачила рожеве личко, кирпатий носик. Її крихітне диво солодко спало. Вона ніжно пригорнула його до себе й легенько притулилася вустами до личка. Що відчувала — не передати словами. Дивилася на маленьке, вистраждане сонечко в своїх долонях і щасливішої за неї не було в усьому світі.

Так само трепетно вона раділа, коли синочок зробив перший крок, сказав перше слово, коли пішов у перший клас, коли приніс першу оцінку, коли вперше пішла на батьківські збори…

Вона бачить, як пишається сином батько. Тетяна ніколи не чула від чоловіка нарікань, коли в них не було дітей. Не спився він, не покинув її, не знайшов іншу. І Всевишній вислухав їхні молитви й винагородив їх за довготерпіння, за любов, за смирення. Тож Тетяна не забуває щоденно дякувати Господу за своє щастя, а її радість не вміщається в материнському серці.

Ганна ШУТУРМА.

с. Слобідка Заліщицького району.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини