Вільне життя

Іван Климишин: «Без Творця тут не обійшлося»

DSC_0073 (1)

Ми не бачилися майже два десятиліття. У ту першу зустріч Іван Антонович Климишин босоніж прийшов до села, щоб поспілкуватися зі мною. А нинішнього літа я напросилася до нього на хутір, що за два з половиною кілометри від Кутиски. Хотілось поглянути, що то за «Вільний птах» (так назвали внуки його батьківське обійстя, бо тут можна вільно гуляти, де хочеш), до якого прикипів серцем наш видатний астроном і рік у рік проводить тут усеньке літо. Хтось їде до моря, хтось світ подивитися, а в Климишина з усіма його високими титулами навіть закордонного паспорта немає. А навіщо, каже, коли в нього є власний хутір, де так легко дихається, думається і так плідно працюється. А головне, так близько зорі й він щодня прокидається до сходу сонця, о четвертій ранку, й «читає» небо…


У двох абзацах — екстракт життя

Цієї весни наша газета, як і низка інших видань, друкували лист професора Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника, доктора фізико-математичних наук Івана Климишина. Він тоді серйозно прихворів, думав, що то вже «останній дзвіночок», тож вирішив підсумувати прожите й сказати людям, особливо молодим, те головне, до чого прийшов упродовж свого довгого життя. Ось стислий підсумок досягнутого: «Я зробив, мабуть, що міг: видав 64 книжки, з перевиданнями їх — 96. 14 з них — російською, по одній англійською і французькою. Для хлопчини із села Кутиски Лановецького району (який у п’ятому, шостому і дев’ятому класах вчився по півроку, а в десятому не був жодного дня, на атестат здав екстерном) це аж забагато… «Видряпався»… до того, що Американський біографічний інститут найменував мене «видатним мислителем початку ХХІ сторіччя», а Папа Римський до мого 80-річчя передав «особливе апостольське благословення». Один же киянин, добра душа, сказав, що я створив «астрономічний «Кобзар» України»…

А все ж я тут наче і не був потрібним. Бо в нас і з Прокопом кипить окріп, і без Прокопа кипить окріп. Я чув це змалку, і тому в розпач не впадав. До того ж упродовж років мав іншу проблему — каверну під лівою ключицею, поборюючи яку, пробув три роки у тубзакладах, де й дописав «хвіст» своєї кандидатської дисертації, а через десять років весь текст докторської (чим я таки горджуся). Тоді-то я загартувався й укріпив свою віру в Творця. І Його рука вела мене упродовж років і привела аж до 83-го року життя… Тож услід за Іваном Золотоустим кажу: «Слава Богу за все!»

«До зір крізь терня»

Ось такий потужний чоловік зустрічав нас у «Вільному птахові». Довкруг нього, скільки сягає око, — поля, а сам хутір заріс деревами й кущами, серед яких сховалася старенька глиняна хата. Приїжджаючи сюди на літо, Климишини ведуть аскетичний спосіб життя. Їжу готують на газі з балона. А тепер ще й воду довозять, бо криниця пересохла. Із благ цивілізації — тільки електрика. Ні телевізора, ні Інтернету. Але вони від того не страждають. Катерина Петрівна, дружина астронома, порається на городі, показує косу, якою траву косить. Іван Антонович та його доньки мають кожен свій «кабінет» — збитий з гіляк та обтягнутий поліетиленовою плівкою намет. Там лавка чи ліжник, невеличкий столик. В Івана Антоновича він закладений книжками, записниками. Доньки Климишиних теж пішли в науку. Ольга — доктор психологічних наук, Оксана — кандидат педагогічних. Обидві, як і батько, працюють у Прикарпатському університеті й теж у «Вільному птахові» мають де усамітнитися і працювати.

Нас Іван Антонович приймав у просторому наметі, що, вочевидь, тут за вітальню. Розмовляємо не одну годину. Говорить здебільшого господар. На кожне запитання цілі історії розповідає.

У дитинстві хотів стати священиком. Мав гарний голос, і його запросили до церкви співати на хорах та читати «Апостола» над небіжчиками. В 11 років, під час одного з таких читань, дуже застудився. Запалення легень переросло у відкриту форму туберкульозу. Про богословську науку довелося забути.

Тоді туберкульоз не виліковували, а заліковували. В періоди, коли здоров’я трохи поліпшувалося, налягав на фізику, а відтак вступив до Львівського університету на фізмат. Під час курсів лікування складав тести своїх наукових праць. Докторську захистив у Москві в 1971-му. То була велика його перемога, насамперед над собою. Бо ще коли збирався захищати кандидатську і сказав про це лікарці в ялтинському санаторії, вона засміялася йому в очі: «Яка дисертація! Покладуть тебе в домовину, на груди — дисертацію, оце буде картинка». Медики йому тоді відверто говорили: більше тридцяти років не проживеш… Проте він наполегливо йшов своєю дорогою, як орач за плугом, а там хай буде, що буде.

Сам собі лікар

Найперше, самотужки, як не важко в це повірити, вилікував свій туберкульоз. Сталося це після того, як захопився гірськими мандрівками. Тільки на Говерлу піднімався вісім разів. Обійшов й інші вершини Карпат, окрім Дрофи та Близниці. Тричі на день вдихав прогріте сонцем цілюще повітря і затримував дихання. Це допомогло. З 1972-го не вживає ліків.

У Карпатах знайшов дружину: Катя працювала телефоністкою у поштовому відділенні Ворохти, куди він часто заходив телефонувати до друзів. Батьки дівчини були проти їхнього шлюбу, мовляв, хворий. Але Катя, Катерина Петрівна, пішла за покликом серця, проти батьківської волі. Нині каже, що про кращого чоловіка собі й не мріяла.

Пригадується: ще в ту першу нашу зустріч Іван Антонович застерігав: не думайте, що якщо захворіли, ваш світ уже валиться. Наш організм має великі можливості опору хворобам. Тільки треба йому допомогти. Та й Господь допомагає тим, хто не здається, рятується сам.

На свій вік професор Климишин ще дуже активно працює і видається бадьорою, енергійною людиною. Моложавий, підтягнутий. Хоча зізнається, що втомився уже трохи. А в тонусі тримає його звичайна кропива. Зриває її жмутами, миє в теплій воді, дрібненько поріже — і на пательню з двома-трьома ложками сметани та закришивши часником. Ця рослина, каже Іван Антонович, має величезні запаси всього, що потрібно людському організму, а насамперед кремній. Саме завдяки великому вмісту його у тамтешній воді так довго живуть кавказці. «Господь Бог знає, що українцям треба, але мало хто користується цілющими властивостями кропиви», — зазначає Іван Антонович.

Є така планета — Климишин

Захоплення астрономією у професора Климишина, вочевидь, від батька, простого й чесного хлібороба з неабиякою тямовитістю. Він не мав одного ока (дитиною впав на стерню, проколов його і око витекло), але весь день працював, а вночі, коли гнав випасати коней, розстеляв гуню, лягав горілиць і розглядав небо: тут Великий Віз, а тут Малий… Майже безпомилково за зорями (як і вдень за сонцем) визначав час. Коли в селі з’явився перший годинник, ходив до його щасливого власника і звіряв. Схибити міг максимум хвилин на десять.

Малий Іванко услід за батьком любив розглядати зорі на небі. Будучи студентом фізмату, на другому курсі університету влаштувався на півставки обчислювачем у Львіську обсерваторію, згодом поїхав на місяць в експедицію у Ташкент спостерігати за повним сонячним затемненням. А на третьому курсі йому запропонували перейти на астрономічний факультет. Так став астрономом, хоч думав присвятити своє життя фізиці елементарних частинок.

Член Міжнародного астрономічного союзу доктор Іван Климишин створив найдосконаліший атлас зоряного неба, написав «Історію астрономії», яка перекладена кількома мовами і за якою навчаються школярі багатьох країн. Цікаво, що за останнє століття лише троє науковців світу написали «Історію астрономії»: у 1898 році англієць А. Беррі, 1961-го — голландець А. Паннекук і в 2000-му — українець І. Климишин. Дуже популярною є його книжка «Календар і хронологія», що витримала кілька видань. Він брав участь у підготовці «Шкільного астрономічного довідника» та «Астрономічного енциклопедичного словника». Не кажучи вже про цілу низку суто наукових досліджень зір, процесів на Сонці тощо.

За всі його заслуги перед астрономією 1979 року нововідкриту малу планету між Марсом і Юпітером назвали Климишин. Іван Антонович каже, що це «камінець» діаметром одинадцять кілометрів. Його відкрив Микола Черних із Кримської обсерваторії. Астроном з ним ніколи не зустрічався, але зізнається: приємно, що він дав тому «камінцеві» його ім’я. Тоді це ще було можливим, оскільки планети називали безплатно, а тепер за присвоєння їм імені треба 30 тисяч доларів викласти.

Бог — не ілюзія

Іван Климишин каже, що його віра, як і в Достоєвського, пройшла через багато сумнівів. Врешті-решт він пересвідчився: сліпоглухоніма природа не може створити самотужки навіть найпростішу молекулу білка. Мусив бути Творець! Іван Антонович заперечує походження людини від мавпи. Кожна жива істота має певний набір хромосом, в яких закодована інформація про неї. У людини цих хромосом 46, у мавпи — 48. То аби з мавпи була людина, треба все перемотати й переписати з 48 на 46 хромосом. Теорію Дарвіна Іван Антонович вважає недосконалою. Вважає, що природа не могла самотужки все це зліпити, бо їй не вистачило б ні часу, ні матеріалу. Ось мушку дрозофілу вчені мордують більше ста років: опромінюють, годують і мочать хто зна чим. А вона як була, так і залишається мушкою і ніколи не буде ні бджолою, ні хрущем. Еволюція відбувається, але лише всередині виду.

Астроном переконаний: людина ніколи всіх таємниць Всесвіту не збагне, хоча за останні сто років у космології відкрилося багато того, про що вчені кінця ХІХ століття і не мріяли дізнатися. І все ж, за завісою наших знань, каже Іван Антонович, — 99,5 відсотка таємниць Всесвіту. Тож мали рацію давні римляни, коли казали: «Те, що знаємо, лише краплина, незнаного ж — море».

— Знаєте, я — астроном, який щонайглибше усвідомлює безмежність Всесвіту і дивовижну складність усього живого, — казав мені ще у першу нашу зустріч Іван Антонович. — Тому для мене Творець, наш Отець — це вражаюча Всемогутність, неосяжна Мудрість і безмежна Любов. Він присутній скрізь: у цьому світі і поза ним…

Саме цю тематику нині інтенсивно досліджує всесвітньо відомий астроном. Нам він подарував цьогорічного випуску брошури «Наука і релігія: протистояння чи взаємодоповнення?» та «Про космічне, земне, світоглядне». Йому дуже важливо донести співвітчизникам: Бог — не ілюзія. Він з нами і серед нас, і кожен складає іспит перед Ним на гідність.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Вільне Життя

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини