Вільне життя

«Із Філадельфії вітання я несу в своє село»

Давно Дарахів, що на Теребовлянщині, не мав такого свята — велелюдного, щемливого, ностальгійного. В тутешньому будинку культури виступав не просто гарний співак, а уродженець села, якого тут багато хто ще пам’ятає і якого доля закинула аж до Америки. Понад тридцять літ його не було в рідному селі — й дарахівчанам кортіло побачити, яким став їхній Ігорко. Довго чекав цієї зустрічі й Ігор Сипень. Сольний концерт на малій батьківщині був його великою мрією. І ось нарешті вона здійснилася.

Люди сходилися до будинку культури ще задовго до початку концерту. Зал на 500 місць швидко заповнювався. Почали зносити лавки й ставити попід стіни, але і їх не вистачило. Багатьом довелося стояти цілих три години, поки Ігор Сипень та його друзі виспівували свою душу. Гість із Філадельфії не приховував ні своєї радості, ні хвилювання від зустрічі із земляками. «Дорога моя родино, — звертався він до них. — Це мрія моя — колись повернутись до села і співати для вас».

Благословляючи учасників концерту, парох православної громади о. Степан Суканець наголошував: як радісно чути живу гарну, рідну пісню, що лине із серця, наймиліше рідне слово. Та й Ігор каже: як би там (в Америці) комфортно не було, а мріється і співається найкраще в рідних краях. І ніби на підтвердження цих слів звучала пісня «Чужина». Співак називав її «холодною і сумною», що не замінить йому України. І хоч у чужих краях він нині «радіє, сміється і плаче», але ночами снить Україною.

Виконував Ігор Сипень зворушливі пісні про рідний край та Майдан, про маму та кохану, про стареньку вишню і скрипку з сопілкою, і, звичайно ж, «Подяку Богові» — за все, що йому дав. Шквал оплесків викликала пісня про Дарахів. Слова для неї написала, як було представлено, відома у Філадельфії українська поетеса Віра Губіцька, львів’янка за походженням. До речі, вона в той час теж була в Україні й приїхала на концерт пана Ігоря. А він співав: «Із Філадельфії вітання я несу в своє село», «Дарахів — життя намисто, там і друзі мої, і дитинство».

Музичне обдарування Ігоря Сипеня виявилося дуже рано. Він ще в школі грав і співав. На концерті дякував Марії Петрівні П’ятничко за те, що давала йому, малому, грати на баяні. Як розповідала нині поважна директорка сільського будинку культури, в ті далекі роки вона працювала тут баяністкою, зокрема, грала на танцях. А була молоденькою дівчиною, самій хотілося танцювати, тож просила Ігорка, щоб пограв за неї.

Коли вже навчався у Теребовлянському культосвітньому училищі, створив у Заздрості з кількома хлопцями вокально-інструментальний ансамбль «Дифузор». Тодішній директор тамтешнього будинку культури Богдан Зиновійович Пилипів-Казюк згадував: «Дифузор» зазвучав на цілий район. Хлопці були стильні, азартні, грали в задоволення собі і людям. Їх навперейми запрошували на весілля, на танці, вони з концертами об’їхали весь район. На зароблені гроші купували інструменти.

Але тільки-но закінчив училище, Ігоря забрали в армію, і ансамбль розпався. Тоді хлопець і покинув Дарахів. Думалось — ненадовго, виявилось — назавжди. Служив у Казахстані, а після демобілізації залишився там працювати. А тим часом мама з Дарахова виїхала до родички в Америку. За нею поїхав і син. І вже 24 роки живе у Філадельфії, кілька місяців тому отримав американське громадянство. Майже два десятки літ були віддані лише на те, щоб прижитися й обжитися на чужині, облаштувати свій побут. Не до пісні було тоді. Тепер у нього там свій будинок, своя музична апаратура та вокально-інструментальний ансамбль «Четверта хвиля» (мається на увазі — еміграції). Організовує концерти для української громади. Допомагає українським виконавцям влаштовувати виступи. Зокрема, тернополянину Василеві Дунцю, з яким його поєднує міцна чоловіча і творча дружба. Ігоря Сипеня, як і багатьох американських українців, болів Майдан, тривожить війна на сході України. Якось з іншими музикантами організували виступ біля церкви Покрови у Філадельфії і за один лише вечір зібрали на потреби АТО 28 тисяч доларів.

І в Дарахові концерт був благодійним. Не лише тому, що вхід — вільний. На нього запросили сина загиблого учасника АТО Сергія Манька. Пустили по рядах скриньку — і люди зібрали для нього певні кошти. Пан Ігор щиро перейнявся долею хлопчини, жалкував, що в нього немає тата, й обіцяв при потребі допомогти.

У концерті Ігоря Сипеня взяли участь співець української родини Василь Дунець, його друг ще по «Дифузору» Роман Лотецький і гуморист Віктор Підгурський. Три години минули швидко і зовсім не втомили. Навпаки, мелодійна, світла, сповнена і добрих посилів, і щирих почуттів рідна пісня наснажувала, додавала сил.

Так на наших очах народжується нова гілка української культури. Якщо раніше ми мали питомо українську творчість і творчість українців за кордоном, то тепер вони об’єднуються. Представники четвертої хвилі української еміграції не поривають зв’язків з Батьківщиною, намагаються залучати до своїх проектів друзів з України, а то й шукають тут творчих партнерів. Скажімо, колишня тернополянка, нині українська поетеса в Канаді, Надія Козак попросила саме Василя Дунця покласти на музику її вірші. Результатом став спільний компакт-диск і спільні концерти — спочатку в нашому «Березолі», а відтак у Канаді й, за сприяння Ігоря Сипеня, в американській Філадельфії. Та й пан Ігор виконує пісні, покладені на музику Василем Дунцем, а також створює свої на слова Надії Козак, Віри Губіцької, Світлани Бояркевич, що проживає нині в Іспанії, а того ж вечора, що був концерт у Дарахові, давала свій у Вінниці.

Звісно, погано, що стільки талановитих українців покинуло та й досі покидає Україну. Але добре, що вони тягнуться одні до одних, гуртуються, не забувають, якої землі вони діти й линуть до неї своїми серцями і піснями.

Галина САДОВСЬКА

На фото: творчі побратими і друзі, співці рідної землі (зліва направо) Василь ДУНЕЦЬ та Ігор СИПЕНЬ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини