Вільне життя

Актор, режисер, перший Гамлет України

Театр — це така мінлива штука, в якій актор чи режисер перебуває доти, поки живе, творить. А коли відходить, ще якийсь час залишається в пам’яті тих, хто працював поруч. Як минаються і вони, залишаються хіба що старі рецензії, спогади сучасників, скупі рядки енциклопедій. Добре, якщо після когось залишиться книжечка чи у ближчі до нас часи — запис вистави. Але все це — лише джерело інформації, бо навіть найвишуканіше слово не передасть усієї таїни священнодійства, яке творить талановитий актор на сцені. Це щось таке незбагненне й невловиме, яке живе тільки у хвилини творення, і його не розтягнеш у часі і не відкладеш на завтра.

Архістратиг не образився

p29На жаль, Ярослава Томовича Геляса я не бачила в жодній виставі. Він працював головним режисером Тернопільського, тоді музично-драматичного, театру імені Т. Шевченка та грав на його сцені у 1963—1974 роках, а потім через особисті обставини змушений був покинути і наше місто, і його театр. Я ж прийшла у Тернопіль 1975-го. Зате пам’ятаю його кінороботи у фільмах «Чортова дюжина», «Дума про Британку», «Олекса Довбуш», «Родина Коцюбинських», «Іван Франко», «Помилка Оноре де Бальзака». Красень-актор, якого любила кінокамера і який почувався перед нею розкуто, вільно, творив (саме так, творив, а не грав) свої ролі правдиво, органічно, ніби проживав ще одне життя, нову чиюсь долю.

У понеділок, 21 листопада, минуло сто років, як у селі Терпилівці тодішнього Збаразького повіту, а нині Підволочиського району, побачив світ майбутній талановитий актор і режисер. Для мене досі таємниця, чому хлопчину назвали Ярославом, а не Михайлом, адже народився він у день пам’яті архістратига, а тодішній люд, як правило, дотримувався церковного календаря при нареченні дитини. Проте архістратиг Михаїл, схоже, за це не образився, бо доля в Ярослава Геляса була хоч і нелегкою, моментами навіть трагічною, та все ж високою і щасливою.

З тихої Терпилівки — у світ театру

Терпилівка — село маленьке, вдалині від гомінких доріг. Нині воно ще й зменшується з кожним роком. Молоді виїжджають у пошуках кращої долі, старі вимирають. Зростає кількість покинутих запустілих домівок… То трагедія не лише цього, а й інших українських сіл.

А тоді, в 1916-му, коли народився Ярослав Геляс, село ще мало більшу життєву силу. Але вже сама його назва прирікала хлопчину на терпіння. І їх справді було чимало. Та з маленької хати під стріхою, із тихої Терпилівки він таки вирвався у світ і зумів розкрити свої щедрі таланти. А вони проявилися уже змалку. Усі Геляси — батько, мати, брати і сестри (їх було семеро дітей) гарно співали й малювали. Удень було не до співу, вдома роботи — робити не переробити. А вечорами малий Славко через городи біг на річку і виспівував усі пісні, які знав. Одного разу той спів почув літній чоловік, диригент з мандрівної трупи. Він і нарадив хлопцеві іти в театр.

У лютому 1934-го він пристає до трупи мандрівного західноукраїнського театру, під керівництвом режисера, актора, скрипаля В. Сарамаги. У ньому Ярославові Гелясу довелося бути і хористом, і робітником сцени, і помічником режисера, і контролером. Мав за щастя вийти на сцену в масовках. По-справжньому розкрив можливості молодого актора Йосип Стадник, один з корифеїв західноукраїнського театру. Саме пройшовши усі сходинки його школи, Ярослав Геляс став майстром сцени.

Рідний Тернопіль, де йому творилося найкраще

У Тернопіль Ярослав Геляс переїхав у 1963 році уже зрілим і досвідченим актором та режисером. У нашому театрі він пропрацював одинадцять років, і театрознавці називають цей період найкращим у його творчості.

Перед відкриттям нового театрального сезону 1963 року Ярослав Томович писав у «Вільному житті»: «Це дуже приємно через багато років повернутись до рідного краю, побачити місто своєї юності в красі оновлення, ступити на сцену чудового театру, про який колись лише мріяв. Чи міг я, син бідняків із села Терпилівки Підволочиського району, гадати, що стану митцем, виступатиму в провідних театрах Києва, Харкова, Львова, Одеси?.. За долю світлу і здійснення заповітного хочеться висловити безмежну вдячність у першу чергу працею, натхненною творчістю».

Тернопільський період творчості Я. Геляса був справді натхненним. Він ставить тут понад три десятки вистав, які високо оцінюють глядач і театральна критика. Від першої «Ой піду я в Бориславку» за Іваном Франком і до останньої, теж Франкової, «Украдене щастя». А поміж ними були такі шедеври, як «Камінний господар» Лесі Українки, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Незабутнє» О. Довженка, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Роман Міжгір’я» за І. Ле, «Мати» К. Чапека. Кульмінацією стало «Украдене щастя», на яке все місто ходило з неабиякою цікавістю. Адже на сцені розігрувалась не лише Франкова драма, а й Гелясова. Вона вже ні для кого не була таємницею, і, власне, через неї Ярослав Томович покинув наше місто й став головним режисером Закарпатського українського музично-драматичного театру. А скільки чудових ролей зіграв він на тернопільській сцені, які колоритні образи створив! А яку плеяду акторів виховав, викохав, змусив засвітитися всіма гранями таланту!

Працюючи над виставою «Незабутнє» О. Довженка, Ярослав Геляс говорив: «Я постійно згадував у роботі довженківські слова про те, як двоє дивились вниз: один бачив калюжу, а другий зорі. Що кому, а я обрав зорі. Це стало моїм символом у роботі над «Незабутнім». І не тільки над ним. Геляс творив героїко-романтичний і поетичний театр, театр високих філософських узагальнень. І то була його «кафедра добра», яку він сповідував усе своє творче життя.

Низка наших акторів згадує, з якою насолодою працювали вони під його керівництвом. Так, багато років тому у своїх нотатках «Уроки вчителя» нині народний артист України Володимир Ячмінський захоплено писав: «Працювати з Ярославом Томовичем було цікаво й радісно. Як режисер він створював здорову, творчу атмосферу — вмів розкріпостити актора, вести з ним розмову на рівних, від чого той почувався не виконавцем, а творцем… Він умів так запалити полум’ям творчості акторську душу, що ти ходив зачарований тими пошуками…» А ось що згадує про свого вчителя заслужена артистка України Марія Гонта: «Він був великим режисером. Не люблю цих слів — великий, геніальний, зірковий, їх нині вживають, де треба, а більше — де не треба. Але в даному випадку — це щира правда, і я щаслива, що він був на моєму творчому шляху… Що дуже важливо: маючи дружину-актрису, він бачив у театрі і Гонту. Давав ролі Майї, але й про мене не забував». І як партнер, згадує Марія Євгенівна, Ярослав Томович був неперевершеним. Його гра — це було щось незбагненне. Актори кажуть, що найважче зіграти любов і мудрість. Геляс так грав любов, що було аж страшно. Він настільки був правдивим у своїх почуттях, що здавалося: вийде за куліси — і продовжить грати.

Ярослава Томовича не стало 6 жовтня 1992 року. Свій вічний спочинок він знайшов у Львові.

За високий рівень акторської майстерності

Як і 90-річчя, так і 100-річчя першого народного артиста України на Тернопіллі наш театр не відзначав, принаймні поки що. Кафедра театрального мистецтва Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка просила міську раду вшанувати його столітній ювілей іменною зіркою на Алеї зірок. Пропозицію відхилили. Сподіваюсь, теж поки що. Немає і меморіальної дошки видатному театральному діячеві. Єжи Гоффману таку відкрили тільки за те, що дитиною він рік жив у нашому місті. А уродженець Тернопілля, який одинадцять років творив славу його театру, такої честі ще не удостоївся.

Зате його поважно пошанували на І Всеукраїнському форумі «Кіно–Хвиля»: провели творчий вечір. Своїми спогадами про Ярослава Геляса поділилися народні артисти України В’ячеслав Хім’як та Володимир Ячмінський, заслужена артистка України Марія Гонта. Приїжджав у Тернопіль і старший син Ярослава Томовича, теж Ярослав Геляс із усім своїм сімейством. Ми з цікавістю подивились перший радянський фільм про українських козаків «Чортова дюжина», в якому знімалася група тернопільських акторів, у тому числі й Ярослав Геляс. Для всіх був відкриттям і фільм-вистава нашого театру «Дай серцю волю, заведе в неволю» у постановці ювіляра.

Кінофорум встановив премію імені Ярослава Геляса — за високий рівень акторської майстерності на сцені театру та кіно. Вона вручатиметься уже наступного року, оскільки передбачається у рамках форуму проводити кілька конкурсних фестивалів.

Схоже на те, що світло цієї для багатьох уже далекої зірки, ім’я якій Ярослав Геляс, лише на якийсь час заховалося за небесні (чи земні?) туманності, а тепер знову замерехтіло на проясненому небі.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини