Вільне життя

Неміліючі джерела милосердя

Де вона, межа людського довготерпіння. Коли з вами поводяться зверхньо, ображають гідність, терпець вривається швидко. Та якщо йдеться про допомогу тим, хто з ризиком покласти голову захищає рубежі Вітчизни, терпіння народу здається і справді безмежним. Не міліють джерела волонтерського руху. Не переводяться добровольці фронту і тилу, які б перепони й розчарування не підносила їм чиясь, а надто владна, байдужість.

Ми слухаємо бадьорі промови і запевнення міністерських чиновників з телеекранів, мовляв, наша армія — одна з найсильніших і найчисленніших, після турецької, в Європі. Хтось сприймає це на віру, хтось сумнівається, а ті, хто постійно їздить у зону бойових дій, добре знають: справжній стан справ далекий від тих, оптимістичних реляцій. Якось промайнуло в теленовинах: уже й осінніми холодами війнуло, а наші солдати не споряджені належним чином. Як завжди: то з тендерами чиновники вовтузилися, то гроші перерахували пізно. Швейні підприємства тепер працюють нестабільно. За наявності замовлення терміново набирають робітниць, а серед них — багато швей низької кваліфікації…

А що на ноги? Ніби вже взули нашого солдата. Але ті чоботи-берці для казарменного способу життя. Так, у «каптьорках» є спеціальні сушарні. З командою «Підйом!» солдат надіває тепле взуття і вже готовий нести службу. А на передовій натруджені ноги увесь день місять болото, а вночі й висушити не завжди вдається… Ненадійно пришита і задня халявка — смикнеш десяток-другий, взуваючись, і вже, дивись, нитка не втримала, «поповзла».

Недавно чиновники оборонного відомства поквапились похвалитися, мовляв, розроблена принципово нова концепція солдатського пайка. Та що їм, нашим хлопцям в окопах, до тих концепцій, ти привези на передову вчасно калорійний та неодноманітний харч — ось і вся розмова.

t64-2Ми, старі служиві, знаємо: солдатові завжди їсти хочеться. Та навіть при такому стані речей від тої «кирзи» і «дріб-шістнадцять», — коли це повторюється день у день — рот сам відвертається.

Ось чому наші волонтери групи «Схід та Захід — єдині» не знають утоми, щоб хоч якось поліпшити сіре, позначене смертельною небезпекою окопне життя наших побратимів. Один з них, здається, Володимир Мосейко, розповідав: «Бачу, молоденький солдатик їсть із щойно відкупореної банки салат, а по щоках стікають сльози. «Що сталося, якась біда?» — «Та ні, просто домом запахло…» Ну як забудеш таке і не привезеш сюди ще чогось із маминої грядки, з бабусиної печі — вдруге, втретє…

Не минуло й кількох тижнів, відколи команда, яку очолює координатор групи Василь Конько, відправила великий конвой під Маріуполь. І от знову — в дорогу, цього разу на Луганщину. Минулої суботи волонтери спорядили чергову фуру. Яку за ліком? Навіть самі збилися, рахуючи. Бо ж немало всього було відправлено ще й малим транспортом. І знову з Озерної Зборівського району, де на своєму складі ентузіасти тилу накопичують усе необхідне для життя в польових умовах. Завантажили п’ять тонн яблук та цитрусових, картоплю, цибулю, моркву, буряк, капусту. А ще — майже півтонни тушкованого м’яса, кількасот кілограмів різноманітного печива, мед, воду, цукор. Не забули й про теплий одяг, взуття, пічки-«буржуйки», цвяхи і скоби для обладнання бліндажів та інше.

t66

Треба відзначити старання місцевого підприємця Петра Христинича, який щоразу додає до вантажу хлібини своєї випічки, які довго не черствіють. Активно працює волонтерська команда з Бучаччини на чолі з Марією Шестопалко. Чуйні, щедрі люди із селища Золотого Потоку, Сновидова, Миколаївки, Костільників, Соколова, Русилова та інших сіл завжди підтримують благодійні ініціативи. Не баряться докластися до благородної справи і волонтери Борщівщини, зокрема із села Глибочка. Як завжди, суттєвий внесок надійшов від Петра Гадза, Олега Крижовачука, Івана Чайківського, які очолюють відомі сільськогосподарські підприємства відповідно в Бучацькому, Підволочиському і Тернопільському районах. Підставили своє плече і збаразькі цукровики на чолі з Богданом Вороблевським. Благодійник Юрій Фролов забезпечив коштами на придбання пального, Ігор Дашкевич допоміг закупити м’ясні консерви, Микола та Галина Дерецькі теж зробили свій фінансовий внесок. Був на слуху один випадок на якійсь із благодійних акцій. Записували тих, хто вносив пожертви. Коли запитали одного чоловіка, як його прізвище, він лиш показав пальцем у небо: там усе знають! Щось подібне було і при спорядженні нинішнього рейду. Один з благодійників назвав себе просто Василем. І справді, хіба важливо те, яке в тебе прізвище, коли вчинок іде від душі і серця на користь загальної справи.

Отже, фура освячена отцем Ігорем Тарнавським із цебрівської церкви Покрови Пресвятої Богородиці вирушила в далеку і небезпечну подорож. Повів її досвідчений шофер Віктор Попіль. Ми зв’язалися з Ігорем Крочаком, який зазвичай забезпечує інформаційний супровід дій волонтерської групи, а цього разу супроводжував і вантаж. Та заметіль, що накрила Тернопільщину, зачепила в дорозі і їх, але, образно кажучи, лише крилом. Кілька годин на Рівненщині і Київщині довелося пробиватися крізь суцільну снігову пелену. А далі лиш поливало дощем, і до Луганщини добралися благополучно. Там їх зустріла місцевий координатор Вікторія Лещенко та інші волонтери, які забезпечать доставку припасів на передову.

Фоторепортаж В. БУРМИ.

На фото: готуємося в рейд; на передньому плані водій Віктор ПОПІЛЬ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини