Вільне життя

Панували український дух та українська надія

Колись зазвичай храми будували на видних місцях — на пагорбах чи майданах. Нині, особливо в містах, вони «йдуть» до людей, у житлові масиви. Нерідко затиснуті висотними будівлями, на невеликому клаптику землі, виростають, як Божі посланці, нагадуючи людям: скільки б турбот і справ у них не було, треба думати про душу, ходити до церкви, молитися. А вона зовсім близько, нерідко під вашими вікнами.

Саме такий храм освятили минулої неділі на вулиці Білогірській у Тернополі. Це перший храм УПЦ Київського патріархату на всю округу. Новий житловий масив тут ще тільки будується. Але є приватний сектор. Поруч автостанція, тож і подорожні зможуть сюди зайти, помолитися, поставити свічку. А неподалік — ринок, торговище, для якого не існує Божого дня — неділі. Мене чомусь не покидали двоїсті відчуття: не місце тут церкві, під «боком» у торгових рядів. Ісус Христос виганяв торговців із храму. А з іншого боку: з цією церквою Він ніби прийшов до них і запрошує: «Прийдіть і Я утішу вас». Без краму, звичайно, а зі щирим бажанням очистити душу. Може, й справді хтось прийде вранці помолитись, перш ніж відкрити свої крамнички. Принаймні таку надію у церкві мають.

Я розпитувала настоятеля новозбудованого храму о. Руслана Притулу, як довго його зводили? Каже, що рік і два місяці. Тут навіть каплички не було. Взялися одразу за будівництво. Знайшлося «три основних спонсори», потім долучилися й інші, згодом підсобила міська рада й особисто міський голова. Тому й так швидко звели церкву. Її архітектор тернополянка Мирослава Харченко знайшла незвичне архітектурне вирішення, виходячи з місцевості. Адже це по суті берег Серета, найнижча точка в нашому місті. Щоб храм підняти, було вирішено зробити його дворівневим: низ кам’яним, що символізує міць і твердість віри, а верх — дерев’яним: дерево — символ життя. Церква справді вийшла дуже гарною. Ззовні кам’яний її рівень нагадує стіни замку чи укріплення, а верх тягнеться вгору. Усередині — просторо, дерево дихає і, попри тисняву під час освячення людям не бракувало повітря. Як було сказано: такого храму в Тернополі більше немає.

IMG_3159

А освячувати його приїхав Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Тож перша служба в новозбудованому храмі була патріаршою за участі ще двох митрополитів, правлячого архієпископа Нестора та десятків священиків УПЦ Київського патріархату. Нарекли храм на честь страстотерпців, святих благовірних князів Бориса і Гліба.

Повчальною була проповідь його Святості Філарета. Він привітав тернополян з будівництвом та освяченням церкви і зазначив: храм має для нас неперехідне значення, бо в ньому проповідується істина. Не наука проповідує істину, а церква. Бо наука проповідує те, що відкривають люди, а церква — те, що відкриває їй Господь через Святе Письмо. Ось чому так важливо шукати істину саме в церкві. Заторкував Патріарх і низку інших важливих для українців проблем.

На першій службі у новозбудованому храмі панували український дух, українська надія. Окрім традиційних молитов за мир і спокій, за уряд і військо, боголюбивий народ наш, того дня лунали й молитви, щоби визволитися нам від нашестя чужинців, здолати страх перед Москвою та розділення православних і створити єдину Українську помісну церкву. Під час побажань многоліття лунало «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». Дуже гарно співав хор: і під час літургії, і виконуючи кант «Ой зійшла зоря над Почаєвом». І ще одна промовиста деталь: посеред церкви висить панікадило, що в перекладі означає «багато світла». Це великий світильник у вигляді кола. На кшталт того, що у Свято-Успенській Почаївській лаврі. Але там поміж іконками по кругу викарбуваний двоголовий імперський орел, а в тернопільській церкві Святих Бориса і Гліба український герб — Володимирський тризуб, на якому так чітко читається благословенне слово «Воля».

Того дня Патріарх Філарет ще освятив у Тернополі наріжний камінь під фундамент кафедрального собору Святих рівноапостольних Костянтина та Олени на розі вулиць Тарнавського і Київської. Святійший владика висловив сподівання, що «за рік, два, найбільше — за три» новий храм буде збудовано. Як мовиться, дай то Боже.

Предстоятель УПЦ Київського патріархату, попри рвучкий вітер і дощ, ще підійшов до журналістів і відповів на їхні запитання. А потім його оточила паства, щоб отримати благословення. 88-річний старець випромінював доброту, лагідність і мудрість, стійко зносив осінню непогоду, виконуючи свої пастирські обов’язки.

Галина САДОВСЬКА.

Фото Василя БУРМИ 

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини