Вільне життя

Свято, що залишається в серці

Прощання із чимось (чи кимось) хорошим завжди оповите смутком. Викликало його і закриття І Всеукраїнського форуму «КіноХвиля», що проходив у Тернополі й цілих десять днів збирав у кінопалаці любителів українського кіно та кіно взагалі. І це попри те, що завершували його кіноперегляд фільму «Політ золотої мушки», назагал веселої оповіді про життя гуцулів, та медитація на звук і чайна церемонія, яку проводив керівник центру східної культури «Дарума» Микола Більчук. Але й вони не могли відволікти від думки, що завтра уже не треба буде поспішати в кінопалац, що свято закінчилося…

Щедра палітра форуму

А що кінофорум був справжнім святом кіно — це поза всяким сумнівом. Підбиваючи його підсумки, заступник міського голови Леонід Бицюра навів статистику: ми мали майже півсотні гостей — режисерів, артистів, продюсерів, кіносценаристів і кінокритиків; побачили понад 50 фільмів, у десяти з яких це був передпрем’єрний показ; провели вісім інформаційних панелей та майстер-класів. З Тернополя стартував міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» на 2017 рік. Засновано чотири премії, що вручатимуться на наступних кінофорумах. Двома з них пошановано видатних наших краян, артистів театру і кіно — першого народного артиста Тернопілля Ярослава Геляса та легендарного Степана Шагайду. «Ми показали фільми з 1926 року і до 2016-го й цим засвідчили тяглість українського кіно, те, що воно існує, розвивається і буде розвиватися», — зазначив Леонід Бицюра.

Одним із завдань форуму було привернути увагу тернопільців до цього факту, показати розмаїття пошуків українських кіновиробників. Бо як не прикро це визнавати: не тільки ще мало знімається українського кіно, але й ми не привчені його дивитися, не поспішаємо на прем’єри навіть за таких умов, що були на форумі (вхід вільний, безкоштовні чай і кава). Що вже казати про ті випадки, коли доводиться купувати квитки і в такий спосіб підтримувати українське кіно.

Як не опівдні, то опівночі

Не задіяна на сприяння його показу і дистриб’юторська мережа, яка просуває фільми на екрани. Їх практично не показують у вечірній час, у вихідні. Цей час зазвичай відданий американським кінострічкам. Я запитувала Вікторію Трофіменко, режисера фільму «Брати. Остання сповідь» (дивовижної роботи як режисерської, так і операторської, акторської), чи окупився він. В Україні жоден фільм не окуповується, сказала вона. «Брати» були на екрані тільки місяць, і то демонструвались лише по буднях, опівдні. Чи багато людей змогли їх подивитись у таку пору? До того ж, зазначала пані Вікторія, смак українського глядача зіпсований американськими фільмами, всілякими отими «павуками». Якщо наш мозок постійно годувати фастфудом, він не зможе сприймати вишукану їжу. Так і стосовно українського кіно. У нас не з’являється потреба дивитися його. Смак зіпсовано. Це ж не розважальне кіно. Над ним думати треба. А до цього не звикли.

Але й ті, хто хоче його дивитися, не завжди має таку змогу. Не підеш у кіно в будень опівдні, бо робота, навчання. Небагато глядачів збере і опівнічний сеанс. (Один з тернопільських глядачів дивився фільм «Гетьман» у кінотеатрі в Хмельницькому саме опівночі.)

Своє — і не гірше за чуже

Тим часом в українському кінематографі уже почали з’являтися справді достойні роботи. Скажімо, той же фільм «Брати. Остання сповідь». Аж не віриться, що це дебют молодої режисерки у повнометражному кіно — і такий вдалий. Фільм побував на двох десятках фестивалів, багатьма відзначений, а на Московському міжнародному кінофестивалі здобув два престижних призи — кінокритики та за кращу жіночу роль.

Несподіваний погляд на Богдана Хмельницького побачили ми у фільмі «Гетьман» режисера з Одеси Валерія Ямбурського. Його гетьман такий теплий, людяний, земний, зі своїми болями і стражданнями. На широкому екрані фільм дивиться прекрасно, у жодне порівняння з телевізійним аналогом.

Відкриттям став і перший український містичний фільм — трилер «Чунгул» братів Альошечкіних. Інтригуючий сюжет, гарні зйомки, органічні в тому містичному середовищі актори, милозвучна українська мова. Олександр Альошечкін уже налаштований знімати продовження фільму — «Чунгул-2». Що ж, це добре, що українське кіно освоює усі жанри. Глядача справді треба привчити до свого.

Героїзм синів і світло материнства

Українське документальне кіно завжди мало добру славу. І на кінофорумі воно було представлене кількома яскравими роботами. Серед них — вражаючі «Добровольці Божої чоти» нашого земляка Івана Яснія і щемливий кінематографічний портрет Лесі Гонгадзе — «Серце мами Гонгадзе».

Представляючи свій фільм про «кіборгів» — захисників Донецького аеропорту, Іван Ясній зазначив, що з ним вони вже побували у 22 країнах, бо хотіли показати світові, що у нас діється насправді, що це не внутрішній конфлікт, а справжня війна за волю України. Дев’ятьох героїв цього фільму нині вже немає в живих. Їхню пам’ять вшанували хвилиною мовчання. А присвячується стрічка усім добровольцям, що впродовж 750 років боролися за волю України. Вважаю, її повинен подивитися кожен українець, щоб збагнути, які дивовижні люди стали на захист своєї Вітчизни.

У «Серці мами Гонгадзе» — материнський біль і материнське світло. Може, тому, що мають таких матерів, і синам передається це світло!

Звісно, немає змоги розповісти детально про все, що відбувалося на кінофорумі. Він справді подарував багато гарних вражень та емоцій. І теми в блокноті залишаються, тож повернусь ще до його учасників. Але підбиваючи підсумки свята кіно в Тернополі, хочеться подякувати його організаторам: це був прекрасний подарунок кіноманам на зламі осені й зими.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини