ЗБАРАЗЬКИЙ БУДИНОК КУЛЬТУРИ, МАБУТЬ, ЄДИНИЙ В ОБЛАСТІ, ЯКИЙ МАЄ СВОЮ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКУ СТУДІЮ», — ЗАУВАЖУЄ ПІД ЧАС НАШОЇ БЕСІДИ ПОЕТ, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, ПУБЛІЦИСТ ВОЛОДИМИР КРАВЧУК. НИНІ ВІН ОЧОЛЮЄ СТУДІЮ, ДІЯЛЬНІСТЬ ЯКОЇ ВДАЛОСЯ ВІДНОВИТИ НА ПОЧАТКУ ДЕВ’ЯНОСТИХ.
«…А все почалося наприкінці 60-х — початку 70-х років минулого століття в редакції районної газети, — поринає у спогади пан Володимир. — Тут працювали Богдан Чепурко і Марія Чумарна. Вони й заснували районну літстудію при газеті «Колгоспне життя». Сюди приходили Петро Сорока, Зіновій Кіпибіда, я, Марія Назар, Анатолій Ковтун, Андрій Бобюк і багато інших. Студія мала назву «Заспів», тут збиралися місцеві літератори, читали вірші, гуморески. З часом усе затихло, літстудія припинила свою роботу. Коли на початку 90-х почалися зрушення в політичному житті країни, активізувалася інтелігенція, то почалися зміни і в культурному житті.
Якось ми з колегами по перу зібралися в замку і слово за словом зійшлися на думці відродити роботу «Заспіву». Неоніла Муяссарова, директорка центральної бібліотечної системи, до речі, підтримала цю ідею. В мене вже була перша книжечка «Сніголом». І от Анатолій Ковтун каже: треба нам вибрати керівника, і він уже в нас є, он його перша книжка вийшла. Я взяв і погодився. Ми назвали студію незалежною літературною. І вкотре все знову закрутилося».
Літстудійці збиралися в замку на читання, реалізовували різні проекти, працювали над власними збірками. А тим часом замок почав нарощувати темпи своєї роботи, тож студії довелося перебратися в будинок культури, що розташувався неподалік. Із часом літератори вирішили назвати своє дітище символічно — «Рушник».
Мій співрозмовник зауважує, що спершу на зібрання приходило багато люду. Та з часом чимало відійшло. Нині кістяк літстудії — трошки більше десятка осіб. «Віковий «діапазон» широкий: Надії Рутецькій, приміром, 80. Це наша найстарша учасниця. Наймолодшому — Назарові Прокопіву — минуло 17, — каже Володимир Кравчук. — А скільки відомих нині в нашому краї письменників пройшло через нашу студію. Ось, наприклад, Зіновій Кіпибіда, який нині очолює Тернопільське обласне літ-об’єднання при Національній спілці письменників, сам колись ходив ще на «Заспів», починав з нього; журналістка Інна Мечик, лауреатка премії Степана Будного; Юхим Дишкант із Бодаків. Пригадую, коли мені принесли зошит із його поезіями, я поглянув, а в поезіях стільки образів… Петро Сорока тоді відвіз ці вірші в журнал «Дзвін».
«Пишучих людей стимулює друк, — додає Володимир Кравчук. — Ми публікували свої твори в районній газеті, обласних виданнях. Та хотілося заснувати щось своє. Тож у 2001 році ми спромоглися видати перше число літературно-мистецького альманаху «Рушник». Через п’ять років побачив світ другий номер, уже в кольорі й різноманітніший за наповненням. На третє видання забракло коштів».
Та попри це літстудійці шукають вихід. Зокрема, видають власні збірки. Таких від 2001 року назбиралося уже не мало не багато — 72 назви. «Співпрацюємо з місцевим видавництвом «Обрій», — каже мій співрозмовник. — Як би дивно це не звучало, та письменник нині єдиний, хто платить за свою ж працю. Видання потребує грошей. Якщо на початку незалежності підприємці спонсорували вихід книжок, аби бути згаданими на їхніх сторінках, то нині ситуація змінилася. Щоправда, є люди, які ще в цьому зацікавлені, і це тішить».
«Рушник» сьогодення — це не автономне творче об’єднання, яке, жартома кажучи, вариться у власному соку. Літератори — бажані гості в навчальних закладах району, бібліотеках на зустрічах зі школярами, освітянами; літстудійці — співавтори сценаріїв до усіх врочистих подій, які відбуваються на Збаражчині. «Ми співпрацюємо з методистами районного відділу освіти, зокрема Іриною Муравкою, наразі трудимося над реалізацією однієї гарної ідеї — хочемо видати літературно-методичний посібник «Література рідного краю. Збаражчина», — ділиться планами Володимир Кравчук. — Це видання буде про всіх творчих особистостей, хто жив і творив у нашому районі. Тут згадаємо не тільки іменитих постатей, а й тих, які живуть між нами нині. До кожного автора вчителі-філологи готують методичні розробки. Під одним «дахом», в одному зшитку вчитель матиме матеріал, який можна дати дітям. Можливо, до книжки додамо диск, варто тільки подумати над його наповненням».
Фото авторки
Прокоментуйте