ЗА НАПОЛЯГАННЯМ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ НИНІ МУЗЕЇ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИШІВ ПОВИННІ НАЛАГОДИТИ СВОЮ РОБОТУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНУ СПРАВУ». НА ПРАКТИЦІ ЦЕ ОЗНАЧАЄ РЕЄСТРАЦІЮ ЕКСПОНАТІВ, ЇХ ГРОШОВУ ОЦІНКУ, СТВОРЕННЯ ШТАТУ ПРАЦІВНИКІВ І РЕШТУ ПОТРІБНИХ ДЛЯ ПОВНОЦІННОЇ МУЗЕЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРОКІВ. В ІНШОМУ ВИПАДКУ ДОВЕДЕТЬСЯ ШУКАТИ ІНШИЙ ВИД РОБОТИ. ДО ПРИКЛАДУ — ВИСТАВКОВИЙ ФОРМАТ.
Для тих об’єктів, які не можуть похвалитися цінними експонатами, така пропозиція МОНу — не проблема. Зрештою, в самому міністерстві, куди звертаються за роз’ясненням керівники вишівських музеїв, кажуть: немає експонатів, отже, немає потреби починати паперову тяганину. Оформилися як кімната-музей чи експозиція — і досить.
А от що робити тим одиницям, для яких перетворення у виставку означає де-факто закриття і небезпеку втрати більшої частини фонду? «У нашому музеї нині налічується понад півтори тисячі експонатів, чимало їх збирав ще, як був студентом, — каже засновник географічного факультету Тернопільського національного педуніверситету ім. В. Гнатюка і геологічного музею, що тут функціонує, Йосип Свинко. — Це, можна сказати, найкращий серед музеїв педагогічних вишів. Деякі не мають таких зовсім, як-от колишній Київський педагогічний чи Ніжинський. Є непоганий музей у Луганську, але в них однобокий — тут представлено різні види вугілля, навіть деякі відбитки рослин. Схожий діє в Луцьку. Коли інші музеї на пропозицію міністерства вирішили зробити в себе звичайну експозицію із зібраних матеріалів, нам теж запропонували такий варіант. Сказали тільки основне виставити. Але хіба ж ми можемо представити, приміром, 15 зразків? Це не годиться. До нас приїжджають на екскурсії вчителі, учні з усієї області. Та й що робити з рештою експонатів? Якою буде їхня доля?»
Йосип Михайлович зауважує — так, провести усі необхідні роботи в музеї буде важко. Багато експонатів, які доведеться нумерувати, заносити дані в комп’ютер, проводити їх грошову оцінку — це величезна робота. «Я пропонував зробити так: має бути куратор від кафедри географії, завідувач музею і два помічники. Та чи прислухаються до моєї думки — хтозна», — резюмує Йосип Свинко.
Геологічний музей, остаточно сформований у 1991 році, починався з експозиції, яку уклали і взялися наповнювати ще 1960-го на базі тодішнього Кременецького педінституту. «Коли я прийшов на роботу, переді мною стояло два завдання: створити підручник і музей, — пригадує Йосип Михайлович. — Потрібно було зібрати колекції для навчальних цілей (а це маленькі зразки), а для самого музею знадобилися більші. Тож я приніс у музей власні експонати, які почав збирати, ще будучи студентом. Також зв’язався зі знайомим геологами різних регіонів України, вони теж надіслали нам багато зразків. Спочатку експонати ми зберігали у кладовці. Коли в 1977 році завершили будівництво нового навчального корпусу, то перенесли все туди. Ректорат дав дозвіл розмістити експозиції на п’ятому поверсі поруч із кабінетом геології. Мій знайомий художник Олександр Синельников намалював картини; я тоді ще мав чеські журнали і з них ми взяли концепцію тих полотен. Вони мали відповідати краєвидам Тернопілля в різні періоди: той же докембрійський, девонський та ін. Сашко ходив з нами на екскурсії, цікавився дослідженнями, тож зміг точно відтворити дух тих епох».
Нині на майже 70 квадратних метрах музею розміщено зразки шести відділів. Тут і експонати, що представляють геологічний розвиток Землі, різноманітні мінерали, корисні копалини, розмаїття гірських порід, решток викопних організмів, а також субтропічні, тропічні види рослин. Ще 34 «квадрати» (це кабінет геології) припадає на зразки для навчальних цілей.
— Колекції поповнюємо постійно, — каже Йосип Свинко. — Коли я ще опікувався музеєм, то, їдучи у відпустку, привозив звідти повну сумку зразків. Нині в цьому допомагають наші студенти й випускники. Так, одна з випускниць, яка нині проживає в Італії, надіслала зразки вулканічних туфів і застиглої лави з Везувію. Отримали ми також рідкісні корали з Таїланду.
Географія експонатів геологічного музею вражає, адже представлено не лише Тернопілля та різні куточки України. Тут і Казахстан, Середня Азія, Забайкалля, Кавказ, Урал, Хібінські гори, Прибалтика. Є зразки з Канади, Греції, Єгипту.
Не дивно, що нині в разі збереження геологічного музею на його працівників чекає тривала паперова робота. Та вона вартує півстолітніх зусиль усіх, хто приклався до створення потужної бази закладу.
Фото авторки