Вільне життя

Вечір блудного лебедя

ЯКЩО ВАМ НЕВІДОМЕ ІМ’Я ЯРОСЛАВА ПАВУЛЯКА, ТО ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ЙОГО ТВОРЧІСТЮ НЕ ВАРТО ВІДКЛАДАТИ У ДОВГУ ШУХЛЯДУ. ЦЕ НЕОРДИНАРНИЙ І НАДЗВИЧАЙНО ТАЛАНОВИТИЙ ПОЕТ, КОТРИЙ У МАЙСТЕРНОСТІ ФОРМИ Й ЗМІСТУ СЯГНУВ ТАК ГЛИБОКО, ЩО ПОЕЗІЇ ЙОГО — ЯК САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ ІЗ ЗАПЛУТАНИМИ СТЕЖКАМИ, МЕТАФОРАМИ-ОБРАЗАМИ, І КОЖЕН ВДУМЛИВИЙ ПОДОРОЖНІЙ ЗНАЙДЕ СВОЄ. АЛЕ НИНІ НЕ ПРО ЗНАДОБИ ДО РОЗУМІННЯ ПОЕЗІЙ ЯРОСЛАВА ПАВУЛЯКА (ХАЙ КОЖЕН ВІДКРИЄ ЙОГО ТВОРЧІСТЬ ДЛЯ СЕБЕ САМ), А ПРО ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА.

«Вечір блудного лебедя», присвячений митцеві слова, відбувся цими днями в тернопільському «Бункермузі» й зібрав друзів Ярослава Павуляка, котрі розповідали про нього та, ясна річ, читали його вірші.

— Про Ярослава мало розповідати – треба вчитуватись у його вірші й аналізувати їх, — каже доктор мистецтвознавства, професор ТНПУ ім. В. Гнатюка, товариш та односелець Ярослава Павуляка (обидва з Настасова Тернопільського району) Олег Смоляк. Саме він активно працює для популяризації імені поета та збереження пам’яті про нього. Зокрема, нещодавно впорядкував книжку спогадів друзів про Ярослава Павуляка, котра незабаром побачить світ. — Я прагну донести творчість Ярослава Павуляка до молоді. Не хочу нікого образити, але зробити його вірші надбанням широкого загалу дуже важко: творчість Ярослава Павуляка складна для розуміння старшого покоління. Це поет, який випередив свій час. Його перший вірш «Збирайся в дорогу на поклик гучний» надрукували, коли поетові було вісімнадцять, і вже там підтексту більше, ніж тексту. Аналізуючи твори Ярослава Павуляка, я зрозумів, що він бездоганно володів поетичними формами. Я побачив, що там дуже багато від українського фольклору, але в жодному разі не хочу сказати, що то мистець спеціально — так йому було дано від Бога.

У спогадах постав Ярослав Павуляк дещо авантюрний, вродливий, улюбленець дівчат, «перший кавалєр на селі», міцний — штангу піднімав важчу, ніж здоровані. Вчився посередньо, вчителька казала: «Будеш або великий чоловік, або велике ледащо», улюбленими уроками були українська мова та література, малювання, фізкультура.

Товаришував з Я. Павуляком і письменник, краєзнавець Богдан Мельничук. Зокрема він мовив:

— Тернопільська земля дала нам двох геніїв сучасності — Ярослава Павуляка та Степана Сапеляка. Це поети абсолютно європейського масштабу та абсолютно різні, але вони дружили — не було такого приїзду в Тернопіль Сапеляка, щоби він не зайшов до Павуляка. Їхні бесіди на різні теми тривали нерідко до ранку. Мені залишалося здебільшого слухати, і це було дуже цікаво та повчально.
Мова зайшла про трафунки, котрі ставалися з Ярославом. Під час його навчання в Літературному інституті ім. Горького у Москві (унаслідок переслідування з боку КДБ за те, що 1969 року встановив пам’ятник Т. Шевченкові у Настасові, його відрахували із Чернівецького держуніверситету, а згодом — і з Кам’янець-Подільського педінституту. Відтак вступив у московський виш). Тоді там навчалося багато представників так званих «братніх націй». І от якось Ярослав почув, як удосвіта майбутній талант з Іркутська після важкого похмілля ходить коридорами гуртожитку й кричить на увесь поверх: «Павуляк, прокинься, графомани пишуть, а ти спиш! Павуляк, вставай!» (Звичайно, сказано все це було російською).

Зазвичай Ярослав Павуляк був небагатослівним, але іноді його годі було спинити. Якось до редакції газети «Русалка Дністрова», яку редагував Богдан Мельничук, зайшли Ярослав Павуляк і журналіст, поет Ярослав Бенза. Зав’язалася розмова, обидва навперебій розповідали про одну з недавніх подій у Тернополі. Першим замовк Ярослав Бенза. Вичекав кілька хвилин, сподіваючись, що його тезка теж замовкне і дасть йому мовити слово. Але той темпераментно продовжував розповідь. Тоді Я. Бенза делікатно втрутився, мовляв, щось ти довго говориш, Славку. На що почув: «Я тільки-но почав».

Інший спогад переніс у 1998 рік — після творчого вечора до 50-ліття поета зібралася богемна компанія: були там і письменники, і художники, й актори, мед-вино та пиво текли рікою. Наприкінці бенкету попросила слова редакторка з Києва, сказала, що із задоволенням видали б нову книжку Павуляка, ось тільки коштів бракує, і звернулася до «зали»: добре було б, якби тернополяни допомогли. «Нема проблем, — моментально відгукнувся письменник Володимир Присяжний. — Здамо після нинішнього вечора пляшки — і будуть гроші».
— Славко був чоловіком дуже веселим, — пригадує народний художник України Богдан Ткачик. — Він надзвичайно любив вірші Миколи Вінграновського. Перед одним із вечорів поезії друзі підмовили його видати себе за Миколу Вінграновського, який тоді був надзвичайно популярним. Зібралося багато студентів. І ось виходить Славко. Півгодини читає поезії Вінграновського, півгодини — свої вірші. І ніхто не здогадався, хто ж насправді перед ними. Підміна стала відомою тільки згодом… Коли я розповів про цей випадок Миколі Степановичу, він сказав, що Ярослав Павуляк, безперечно, геніальний поет, але запитально розвів руками: навіщо ж він таке зробив?!

Богдан Ткачик довго товаришував з Ярославом Павуляком, зазнайомившись із ним уже в Тернополі. А вперше про земляка почув від незабутнього поета Грицька Чубая. Пізніше часто зустрічалися, художник віддав Ярославу ключі від майстерні, і коли той приїжджав із Москви до Тернополя, любив там відпочивати.

— Разом із художниками та поетами ми часто збиралися в моїй робітні, спілкувалися, читали вірші. Вже тоді всі розуміли, що з нами не просто поет, а геніальний поет. У нього нема жодного вірша, котрий би був написаний не від душі, — підсумував Богдан Ткачик.

Ілюстрація: портрет Ярослава ПАВУЛЯКА, намальований Богданом ТКАЧИКОМ

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини