Саме тепер, коли в природі все буяє, намагається прорости і відновитися, хочу привернути увагу влади до депопуляції українського народу як неприродного, негуманного і не релігійного явища. Люди і земля — це основне багатство будь-якої країни. Україна, «житниця Європи», займає третє місце в світі за кількістю сільськогосподарських угідь на особу, але перше — за темпами скорочення населення, друге — за смертністю і аж 182-ге — за народжуваністю.
Набирає незворотної тенденції демографічна криза. Якщо населення України з 1970-го до 1993 року зросло на 4,8 мільйона і досягло рекордної чисельності — 52 мільйонів, то, починаючи з часів президентства Л. Кучми, стало катастрофічно скорочуватись і 2013 року становило уже 45,5 мільйона, а нині — трошки більше 42 мільйонів. Українці поставлені в такі умови, що не можуть, як все живе в природі, відтворювати собі подібних. Рівень народжуваності настільки низький, що покоління дітей не замінює покоління батьків. Щороку нас стає все менше в середньому на 273 тисячі осіб.
Сумна статистика викликає сумні думки. Ще не вмерла Україна, але вбога і зранена, в стражданнях і муках прямує до кінця свого тисячолітнього життя. Вимирає, хоч немає повномасштабних воєн, голоду, репресій, епідемій тифу та червінки, як це було в минулому сторіччі. Чому Фінляндія, чверть території якої за Полярним колом, країна тайги, валунів і двохсот тисяч озер, має найвищий у світі рівень життя, а Україна, багата своїми природними ресурсами і чорноземами, перебуває з цього показника на 63 місці? Чому там населення за останні два десятиліття зросло на 10%, а в нас зменшилось аж на 14%? Чому Франція і Німеччина, разом взяті, маючи менше сільськогосподарських угідь, ніж Україна, забезпечують приріст населення та достойний рівень життя своїх 148 мільйонів громадян, а Україна на це не спромоглася?
Всенародно обрана влада незалежної України виявилась не здатною використати на користь свого народу природний, промисловий, енергетичний, науковий, кадровий потенціал, що дістався у спадок від УРСР, неспроможною реформувати народне господарство і підвищити життєвий рівень співгромадян. Таке враження, що чотири сотні народних депутатів і кілька тисяч чиновників вищого рівня байдуже спостерігають, як наша держава, ніби по похилій площині, скочується вниз, набираючи все більш некерованої швидкості. Економіка падає. Внутрішні і зовнішні борги зростають. Мережа транспортних артерій украй занедбана. Військові й екологічні загрози посилюються. Про соціальну справедливість годі говорити.
Смертність в Україні зросла з 12,9 померлих на 1000 осіб в 1991 році до 14,6 2013-го й перевищила кількість новонароджених на 158,7 тисячі. Чоловіки в Україні живуть у середньому 66,4 року, тоді як у вище згаданій Фінляндії — 79,5 року. Скажете: Чорнобильська трагедія вплинула на здоров’я нації і тривалість життя. Але ж і Японія зазнала радіаційного удару, але середня тривалість життя японців становить 83 роки. Наша влада не лише нічого не зробила для зменшення впливу наслідків катастрофи, а й навіть відмовилась виконувати 49 статтю Конституції України про безоплатне лікування.
Медицина стала недоступною для більшості людей через високу вартість медичних послуг, ліків та принизливі побори. За даними благодійного фонду «Пацієнти України», 52% хворих взагалі не звертаються до лікарів («День», №56-57, 2017). Створюється враження, що не лікарі існують для хворих, а хворі для лікарів. Тим часом поширюється так звана нетрадиційна медицина, всілякі знахарі та «матушки». Хворі в розпачі кидаються до таких шарлатанів і… безповоротно втрачають здоров’я.
Не від ядерної катастрофи тисячі закинутих підприємств, навіть нових, зданих в експлуатацію в 70-80-х роках минулого століття, стоять пусткою, як пам’ятники «червоним директорам» і байдужості влади до національного багатства. Страшно подумати: майже 600 сіл зникли з мапи України через відсутність в них жителів.
А тим часом мільйони молодих людей репродуктивного віку, позбавлені робочих місць і засобів для існування на батьківщині, вимушені залишати свої сім’ї та їхати за кордон. Бідність тих, що не змогла виїхати, і безробіття, рівень якого сягає 10 відсотків, серйозна перешкода для створення сімей. Кількість шлюбів зменшилась з 9,5 в 1991 році до 6,7 2013-го на 1000 осіб населення. Із них майже кожний другий закінчується розлученням. Зросла кількість позашлюбних дітей. Відсутня державна ідеологія родини, сім’ї, материнства і батьківства. Молодь не усвідомлює свого призначення в продовженні власного роду і роду нації, легковажно ставиться до створення міцної сім’ї. До того ж преса, телебачення, Інтернет пропагують вільні стосунки, одруження на віру, що призводить до кризи інституту шлюбу і сім’ї.
З іншого боку, низький рівень та якість життя стають основною причиною найнижчої в Європі його тривалості. Споживання алкоголю на душу населення у нас в 1,5 раза більше, ніж в країнах ЄС. Наслідком цього є висока смертність чоловіків у віці 40—60 років. Згадаймо: виконавець гітлерівської ідеї «життєвого простору» в Україні Е. Кох розраховував «зупинити біологічну силу України надмірною кількістю тютюну і горілки». Схоже, що ця програма успішно втілюється в життя у наші дні. До слова, українські міста славляться нині не спортивними майданчиками та залами, а питними закладами, аптеками і фірмами ритуальних послуг. Бізнес без ризику. Якщо перефразувати І. Ільфа і Є. Петрова, то в наших містах люди народжуються, щоб пити, лікуватися і вмерти.
За різними джерелами, від 2,8 до п’яти мільйонів українців працює за кордоном. Втрата працездатного населення веде до демографічної і економічної катастрофи. Тому влада повинна стимулювати повернення українців. Ставлення до дрібного підприємця і сільського виробника повинне стати таким лояльним, щоб заробітчани-емігранти повернулися на батьківщину не лише з Росії, а й з Португалії і навіть з Америки. Бо ж краще бути в своїй країні господарем, ніж у чужій наймитом. Набутий заробітчанами досвід і стартовий капітал вкрай потрібні державі, яка ніяк не може зіпнутися на ноги. Від справжнього господаря, який знає землю і з глибокою шаною ставиться до неї, залежать добробут, приріст населення і майбутнє України. А високий рівень життя є серйозною зброєю для збереження суверенітету і цілісності країни.
Тому-то, на моє глибоке переконання, стратегічним пріоритетом влади поряд з обороноздатністю має стати і ліквідація демографічної кризи, і оптимальне використання землі як бази існування України. Первинне — це народ і держава, вторинне — президенти і прем’єр-міністри, Верховна Рада з її депутатами, міністерства і відомства. Вимирання країни без радикальних зусиль влади не зупиниться. Президент, Верховна Рада, прокуратура, НАБУ повинні ухвалити фантастичне, бо ж «ворон ворону око не виклює», рішення щодо повернення в Україну з офшорної юрисдикції виведеного за 25 років капіталу. Півтора сотні мільярдів доларів позбавило б нас залежності від МВФ, працювало б на економіку своєї країни, на створення робочих місць і будівництво пільгового житла не лише для воїнів АТО, переселенців з Донбасу, а й для молодих сімей.
Ще проблема, вирішення якої не вимагає значних витрат, але сприяло б створенню сімей. Є багато неодружених і незаміжніх молодих людей як у селах, так і в містах, які б хотіли створити сім’ї, але не можуть знайти одне одного. Самотність і телевізор, всілякі телешоу на кшталт «Холостяка» чи «Як вийти заміж?» паралізують волю молодих людей, а час збігає і природний інстинкт батьківства й материнства втрачається. В місцевих органах влади є відділи у справах сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту, культури і туризму, управління соціального захисту населення, яким під силу взяти на себе функції колишніх старост і свах і до мінімуму звести кількість неодружених у своїх регіонах. Суворішими повинні бути вимоги до батьків за виховання дітей. Злісних неплатників аліментів слід засуджувати до робіт на будівництві житла для молодих сімей.
Мої опоненти скажуть, що ця «маячня» не відповідає ліберальним європейським законам, але ж щоденно нас меншає на 750 осіб. Не важко передбачити, що в цьому жорстокому світі з такими темпами скорочення населення, при нашій ментальності й олігархічній владі, через п’ять поколінь українців занесуть до Червоної книги, як «зникаючий вид». Так, за прогнозами ООН населення Землі зросте з 7,4 мільярда в 2016 році до 11 мільярдів 2050-го. А в Україні населення зменшиться до 32 мільйонів, а за наступні 50 років — до 15 мільйонів. Гарна земля безлюдною не буває, а є народи, яким сьогодні тісно в межах своїх країн, вони охоче заселять українські степи. Можливо, і свої олігархи скуплять сільськогосподарські угіддя, а українців розселять по резерваціях, щоб не заважали, бо в недалекому майбутньому світове значення матимуть не енергоносії, а зерно і вода. Переконаний: влада знає про викладені тут факти, але мовчить. Її бездіяльність і байдужість гублять націю.
Панове, якщо вас теж болить ця проблема, звертайтеся до Верховної Ради, Президента, уряду з вимогою зупинити вимирання населення України, припинити демографічну кризу. Лише разом ми зможемо достукатись до провладних кабінетів, дійти до свідомості і сердець депутатів-патріотів. Адже збереження генофонду українського народу є конституційним обов’язком держави. Тож не даймо обірватися нашим генам, що пройшли через терни віків. Не даймо нашому родоводу зупинитись на наших внуках чи правнуках, не допустімо, щоб згинув такий працелюбний, доброзичливий, співучий, з прадавньою культурою народ.
Мирослав ЯРИЙ,
економіст.
м. Кременець.
Фото з вільних джерел