Вільне життя

НА РУШНИКОВІ ВОЛОДИМИРА КАПУСТІНА

ЧИТАЧІ НАШОЇ ГАЗЕТИ, БЕЗПЕРЕЧНО, ВЖЕ ЗНАЙОМІ З ПОЕТОМ, ПУБЛІЦИСТОМ, ПРОЗАЇКОМ, ПЕРЕКЛАДАЧЕМ, ЧЛЕНОМ НСПУ, ЖУРНАЛІСТОМ, ДОСЛІДНИКОМ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ, КИЯНИНОМ ВОЛОДИМИРОМ КАПУСТІНИМ. НА СТОРІНКАХ «ВІЛЬНОГО ЖИТТЯ ПЛЮС» МИ НЕОДНОРАЗОВО ПУБЛІКУВАЛИ І ЛІРИКУ ПАНА ВОЛОДИМИРА, І ЙОГО ПІСЕННО-ІСТОРИЧНІ РОЗВІДКИ. НИНІ Ж ПРОПОНУЄМО НАШИМ ЧИТАЧАМ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ ПРО ЦЬОГО АВТОРА.

Серед творчого доробку Володимира Капустіна: збірки віршів «Горить багаття калинове», «Вітрила», «Дорога до мами», вибране «У білім спалаху бузку», «Я – лірик твій і твій – сурмач!», «Зажурився кіт», книжка для дітей, книжка прози «Квітка Аргімпаси», легенди рідного краю, «Одна на цілий світ» — художні нариси про творців українських пісень, що були замовчувані, заборонені і стали народними (видання перекладене різними мовами). Він автор роману у віршах «Ятрань». Переклав твори з російської мови – С. Єсеніна, з білоруської — поета Є. Акуліна та повісті і оповідання кримськотатарських прозаїків. Його твори друкувалися в Італії, США, Франції, Англії та в різних часописах України.

Сьогодні справа життя Володимира Капустіна — розповісти правду про пісні, котрі стали народними. А вони ж мали своїх творців! Проте їхні імена радянська влада методично стирала з історії. Тож настав час дізнатися про авторів неоціненного пласту нашої культури.

Володимир Капустін повертає вимушено забуті імена авторів та композиторів. Каже, що йому важливо показати, як радянська влада боролася із творцями української культури, як намагалася знищити їх. А ще своїм обов’язком вважає привернути увагу до скарбу авторської пісні. Коли слухаєш, з якою любов’ю говорить про свою справу пан Володимир, серце завмирає.

— Час летить нестримно, — розмірковує він. — Усі події швидко минають, забуваються. І тільки залишаються, вічно живуть, передаються з покоління в покоління створені самобутніми митцями незвичайної краси неповторні ліричні пісні. Та дуже прикро, що часто ми не знаємо творців пісень — перлин, які досі нас бентежать, чарують задушевністю, мелодійністю. Бо в усі часи бездарні заздрісники все робили і роблять для того, щоб люди не знали талановитих авторів. Тоді пісня ставала безіменною, її називали народною. І люди, необізнані з тим, як саме створюються пісні, вірять у вигадки. Та ще ні один народ не створив жодної пісні! Справжніми творцями пісень є лише окремі обдаровані особистості: поети і композитори з Божої ласки.

Незабаром в одному зі столичних видавництв вийде книжка «І на тім рушникові», де будуть зібрані історії про створення пісень, подані тексти й ноти, довідковий матеріал про авторів.

— Назвав свою збірку так, бо на весілля запрошують з рушником, з ним проводжають у далеку путь, і в останню дорогу теж. І так само на вишитому рушникові, з великою любов’ю, я подаю ці пісні, — пояснює автор. — Книжка буде ошатною. Відкриватиме її гімн січових стрільців «Ой у лузі червона калина», а завершуватиме «Реве та стогне». Перший розділ складуть патріотичні пісні, другий — мелос про рідний край, завершатимуть інтимні композиції. У виданні буде довідковий матеріал про життя і творчість авторів музики та слів, долю їхніх композицій, ноти й тексти пісень. Видання матиме понад 300 сторінок та розповідатиме про 50 пісень. Ці розвідки — справа мого життя. Я вже тривалий час працюю над тим, щоби повернути історичну справедливість — імена композиторів та поетів наших нібито народних пісень. Багато з них наполегливо викреслювалося з історії, скільки їхніх доль понищили поневолювачі, котрі не хотіли, щоби в нашого народу була своя історія та культура. Я поставив собі за мету повернути їхні імена, щоби ці пісні не були безбатченками.

Пан Володимир переконаний, що книжка знайде свого читача, адже пісні, про створення яких він розповідає, відомі кожному українцеві. Звичайно, для мешканців нашої області особливий інтерес становитимуть розповіді про ті композиції, до створення яких доклалися і наші земляки. Читач матиме нагоду дізнатися більше про створення, зокрема, таких пісень: «Чуєш, брате мій», «Човен хитається», «Сміються й плачуть солов’ї», «Квіти ромена». До речі, вивчаючи історію створення пісень, співрозмовник дійшов висновку, що найбільше пісень складено на Полтавщині — близько 70 відсотків тих, котрі нині широко відомі. Але Тернопільщина теж не пасе задніх і входить у першу десятку областей, де активно творився мелос — чого варта бодай композиція «Чуєш, брате мій».

Що ж до своїх віршів, то Володимир Капустін зізнається, що «в час, коли повно брехунів, злодіїв, зрадників, рятує поезія». Тож пропонуємо читачам добірку віршів цього автора.

Фото Василя Бурми

Нічне озеро

Від місяця — небо прозоре.
Тернопіль так солодко спить.
А озеро в місті, мов море,
Шумить, і шумить, і шумить.

Красиве таке, рукотворне.
Вночі — загадкове мені:
Все хвилі за хвилями горне,
Купа запізнілі вогні.

Здалека на хвилях не тіні,
Не квітка біліє, цвіте,
А в місячнім сяйві, в промінні
Русалка по хвилях іде.

Вода, немов рук мами ласка,
Так тепло теплом обійма.
Нічне ти, неначе та казка,
І казці кінця цій нема.
То не гілка
Знов стежини в цвіті
У селі твоїм.
Клени гордовиті
Обступили дім.
Дзвінко гра сопілка,
Щось в ній ніжне є.
В цвіті стука гілка
У вікно твоє.
Це з верби сопілка
Гра тобі, мов я.
Стука то не гілка,
А любов моя.
Як небо
Як літом на світанні рожа
В росі цвіте, в росі сія,
Так ніжністю із нею схожа
В душі моїй любов моя.

Час погасить її не зможе.
Не всохне — дна немає в ній!
Вона, як небо — вічне, гоже —
Завжди до тебе, краю мій!

Любов остання
Айстро печалі і прощання,
Остання квітка ти одна,
Не мала ще тепла, кохання,
А в’янеш вже в сльозах сумна.

Та мокнеш під дощем сьогодні.
То дуже жаль і жаль мені,
Що рвуть і рвуть вітри холодні
Останні пелюстки сумні.

То ти не будь, любов остання?
З квіткою печалі схожа.
А будь, як квітка полум’яна,
В сонячнім промінні рожа.
Мамина зоря
Як дивилась на небо осіянне,
Мені сказала так мама моя:
— Як, сину мій, колись
мене не стане, —
Тоді зорею, може, стану я.

О, як давно, давно тебе немає…
Стою, дивлюсь на небо вічне я.
Багато зір в безмежжі вічнім сяє.
А де ж одна там мамина зоря?..
Пам’яті поета
«З журбою радість обнялась…»
О. Олесь
Любив до болю Україну,
А в ній — поля, сади, гаї…
Склав серцем пісню солов’їну:
«Сміються, плачуть солов’ї…»

Любив свою ти Україну,
А бачив рідну лиш у сні.
Не витримав в лиху годину —
Навік заснув на чужині.

У Празі злі в лиху годину
Не дали спать у вічнім сні.
Зрадів, що в рідну Україну
Хоч повернувся у труні.

Кричи! Глухі не чують крику.
Таке і не присниться в сні:
Вкраїни син, Поет Великий,
Ти в нас, немов на чужині.

Володимир КАПУСТІН.

м. Київ.

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини