Вільне життя

Покійний чоловік завжди зі мною…

Прочитала у «Калині» за 3 травня лист Станіслави Яріш із Теребовлянщини «Прилетіла чоловікова душа…» Бачу, люди часто відгукуються на газетні публікації, то й собі вирішила, бо душа мого покійного чоловіка, здається, не те що прилітає, а й не покидає мене і наших дітей.

Чоловік у мене був дуже добрий — просто золотий. Але, певно, і Богові в Його Царстві потрібні такі люди, тож покликав мого судженого на 50-му році життя — тромб обірвався. Я думала, що не переживу цієї втрати. Але в день похорону мій Василь приснився мені й каже: «Не плач і не побивайся — я завжди буду з тобою і з дітьми».

Якось я пригнала корову з пасовиська і, хоч було вже пізно, пішла в поле досапати буряки. А мені телефонує сусідка: пес, каже, гавкає дуже, рветься, а чого — невідомо. Прибігаю — корова здулася. На щастя, вдалося врятувати.

Був іще такий випадок. Молодша донька мала захищати дипломну роботу і дуже боялася того захисту. Напередодні їй приснився батько. Прийшов і каже: «Ану розкажи мені все так, як розказуватимеш завтра при комісії». Вона й почала розказувати, а він їй іще питання ставив — і всі до теми. У відповіді на одне з них вона була не впевнена, але вранці прокинулася, підчитала щось, пішла на захист. І один з викладачів запитав її саме те, про що вона прочитала! Тобто батько знав і приходив уві сні, аби допомогти дитині.

А було ще й таке. Я мала їхати із сусідами в неділю на ринок, але в куми сильно підскочив тиск — і вона попросила мене занести до церкви парастас, бо того дня минало десять років з дня смерті її матері. Вже все було готове: цукерки, булки… Я й пішла, хоч не планувала. А мої сусіди потрапили в аварію. На щастя, всі залишилися живими, але двоє пасажирів опинилися в лікарні з переломами.

Коли в мого сина були великі проблеми на роботі, я поїхала до нього і дорогою зайшла в храм, бо мене мовби щось туди тягнуло. Впала навколішки перед іконою і просила Матінку Божу, щоби допомогла моїй дитині. І до чоловіка звернулася. Нагадала, що він обіцяв у сні завжди бути зі мною і з нашими дітьми. І раптом стало мені так легко, що захотілося бігти з церкви просто до сина. Ніби хтось виштовхував мене. А до цього було важко, сльози лилися самі. Син зустрів мене в гарному настрої, усміхнений. З’ясувалося, що проблеми виникли з вини іншого працівника, який просто підставив мого сина.

Це найдивовижніші випадки, а скільки разів було таке, що я ставила в духовку хліб і засинала, забувала на плиті каструлю з чимось, залишала ввімкнену праску — і завжди щось мене вчасно будило чи повертало додому.

Я постійно відчуваю опіку свого чоловіка, хоча його немає вже шість років. Раджуся з ним подумки, про все йому розказую — це вже стало моєю звичкою. Живу сама, бо діти в місті, але сумувати не маю коли. Зажди в роботі, в клопотах, в молитві.

Ніхто не знає, що нас чекає на тому світі. Але я впевнена, що наші покійні родичі, найдорожчі, найближчі нам люди все про нас знають, застерігають, оберігають. Вони — наші ангели.

ГАННА.

Лановецький район.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини