Вільне життя

ТЕРНОПІЛЛЯ БЕНТЕЖИТЬ І ВРАЖАЄ

Тернопільщину та Лисичанськ поєднують дружні стосунки, які беруть початок із буремного 2014 року. У нашому місті базується батальйон «Тернопіль». Волонтери Тернополя тісно співпрацюють із волонтерами Лисичанська, разом допомагаючи нашим військовим. Представники громадської організації «Молода Просвіта» проводили в школах нашого міста майстер-класи із писанкарства, виступали з вертепом. Запам’ятався лисичанам і виступ Тернопільського військового оркестру. Із кожним днем ці стосунки міцнішають і ширшають.

На початку липня мені пощастило разом із групою вчителів, волонтерів, лікарів та представників батьківства Лисичанська, за сприяння Тернопільської облдержадміністрації та Зарваницького духовного центру побувати на Тернопільщині. Особисто для мене ця подорож стала справжнім подарунком. За останні три роки постійної напруги тиждень, проведений у затишній і тихій Зарваниці, серед молитов та співу птахів, став насолодою.

Цікавою та дуже насиченою була програма, яку підготували для нас господарі. Крім Тернополя та Зарваниці, ми побували в Теребовлі, Заздрості, Чорткові, Язловці, Бучачі, Збаражі, Кременці, Почаєві та в с. Білій. Подорожуючи Тернопіллям, я звернула увагу, що уздовж доріг пасуться коні. Багато коней. Мабуть, за все своє життя я не бачила стільки коней, як на Тернопільщині. Приємно вразили й села: дуже охайні, чисті, паркани невисокі, за ними проглядаються доглянуті подвір’я, які просто потопають у квітах. Здивували і кольори — вони тут дуже яскраві.

Тернопільщина — край цікавий і своєю історією, яка тісно пов’язана з історією нашої держави. Люди цінують історичні пам’ятки, яких тут дуже багато, ретельно оберігають їх. Я познайомилася зі звичайними містянами, котрі чудово знають історію рідного міста, свого краю. Знають і пишаються нею. Минувшина тут тісно переплітається із сучасністю. У Чортківському замку щороку відбувається миcтeцькo-poзвaжaльний фестиваль «Гoльcький FEST». У будинку-музеї Соломії Крушельницької в Білій розташувалася звичайна загальноосвітня школа, а в будівлі Кременецького єзуїтського колегіуму поруч із Преображенською православною церквою міститься педагогічний інститут. У кожному храмі, в кожному музеї, просто на вулиці є місця, які нагадують про події Майдану та про ті, що відбуваються зараз у нас, на сході. Стоять скриньки, де збираються кошти на потреби армії… Здавалося б, війна так далеко від Тернопільщини, але тут пам’ятають про неї, і не просто пам’ятають, а роблять усе, щоб допомогти нашим захисникам.

Та найбільшим відкриттям для мене стали все-таки люди. Сильні, мужні, незламні. З кимось була знайома раніше, з кимось познайомилася тепер, але всіх їх об’єднує небайдужість — до людей, свого міста, до своєї країни. У Зарваниці ми зустрілися з отцем Іваном Гунею. Відбулася цікава розмова про Добро та Зло. Отець говорив про необхідність робити добро людям, знаходити в собі сили, щоб не множити зла, навіть у наших реаліях шукати шляхи для примирення… Боротися за кожну душу, не відкидати тих, хто потребує нашої допомоги…

Ніби підтвердженням слів отця Івана стали зустрічі із тернополянами. Ми познайомилися із Петром Гурняком, батьком Віктора Гурняка — українського фотокореспондента, військовика, пластуна, який, боронячи Україну, загинув 19 жовтня 2014 року неподалік від Лисичанська, біля с. Сміле Луганської області. Розповідаючи про свого сина, пан Петро сказав, що Віктор жив та діяв за принципом «Хто, якщо не я», для нього на першому місці були Бог і Україна. Петро Гурняк продовжив справу сина та став волонтером.

Зустрілися ми й ще з одним тернополянином Василем Коньком, ветераном Нацгвардії, у минулому військовим з Луганщини, а тепер підприємцем, який теж є волонтером. Цього літа він допоміг організувати відпочинок дітей із Лисичанська на березі Чорного моря.

Вразив нас і мер Чорткова Володимир Шматько. Виявилося, що він був учасником АТО, захищав Україну неподалік від Лисичанська й неодноразово бував у нашому місті. Молодий, рішучий, креативний, переповнений ідеями, як поліпшити життя мешканців свого міста. У розмові з нами він наголосив на тому, що ми живемо в єдиній країні і проблеми в нас спільні. І на сході, і на заході України багато людей виїжджають за кордон на заробітки. «Не залишайте країну, нам разом її відбудовувати й розвивати», — просив нас міський голова Чорткова. Слід сказати, що ці слова про одну країну, що саме від нас залежить, якою вона буде, впродовж тижня чули не раз. Ми побачили справжню небайдужість, щире співчуття і прагнення допомогти.

Перебування в Зарваниці, атмосфера Тернопілля, спілкування з тернополянами, їх ставлення до життя та до України нагадали мені слова Ліни Костенко: «А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі котки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни». Усе це дає надію, що й цього разу в нас усе вийде. Ми переможемо. Обов’язково переможемо. І зовнішнього ворога, і внутрішнього…

За організацію нашого перебування на Тернопільщині хочеться подякувати начальнику управління у справах сім’ї та молоді департаменту сім’ї, молоді, фізичної культури і спорту облдержадміністрації Ігореві Чорному, о. Миколі із Зарваницького духовного центру і всім-всім нашим друзям-тернополянам. Окрема щира подяка пані Тетяні Курганніковій, учителю математики Тернопільської школи №10. Ця тендітна, але надзвичайно мужня і терпляча жінка протягом трьох років тісно співпрацює з лисичанами і як волонтер, і як колега, і як подруга.

Доземно кланяємося всім. Хай доля буде прихильною до вас, многії літа вам, дорогі тернополяни!

Наталія БОНДАРЕНКО,
учитель школи №2.

м. Лисичанськ Луганської області.

Фото авторки

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини