Вільне життя

ЕСТЕТИКА ЗНИКНЕННЯ. Про графіку Володимира Поворозника

На графічних роботах Володимира Поворозника серії «Зникаючий Тернопіль» постають місця, на котрі, можливо, пересічний містянин не звертає уваги або й не знає про них. І так ці дещиці історії зникають — стираються і переробляються їхні деталі або й глобальніше — дві кам’яниці, намальовані Володимиром Поворозником, уже зруйновані. Як на мене, одна з найприкметніших рис робіт художника та, що вони створюють особливий світ старого міста — без сучасних «надбань» штибу утеплення, пластикових вікон, припаркованих автомобілів та іншого. Це своєрідне ідеальне місто.

Тож пройшлася з Володимиром Поворозником середмістям Тернополя, а дорогою поговорили про вулички, будинки та їхні деталі.

— Мені давно було цікаво малювати архітектуру, свого часу навіть думав стати архітектором. Тривалий час захоплююся фотографією, роблю світлини старих будинків. Ще років десять тому їх було набагато більше, і крім того, ще не так масово встановлювали євровікна, утеплювали фасади, замінювали двері. Моя перша робота з циклу «Зникаючий Тернопіль» — будинок, якого вже нема, номер 53 на вулиці Соломії Крушельницької, кам’яниця отця Сембая. Цей дім мені дуже подобався і був одним з улюблених у місті. Поступово почав малювати інші старі будинки, а коли виникла думка зробити виставку, більш спрямовано шукав цікаві місця. Не хотілося малювати споруди, котрі всі знають, свідомо уникав популярних та доглянутих вулиць, як-от Руська. Більше приваблювали глухі периферійні вулички, де збереглися цікаві будинки. Вони швидше зникають і швидше змінюються. Не надто зважаючи на ліпнину, їх утеплюють, міняють автентичні вікна та двері, добудовують…

Як думаєте, в чому причина цих прибудов-надбудов?

— Думаю, що через брак площі, естетичної культури, розуміння того, що це частина історичної спадщини. З одного боку, розумію тих, котрі утеплюють стіни, встановлюють нові вікна й двері — людям хочеться комфорту. Але, з іншого боку, той мізер старої архітектури мали б охороняти, а на всі зміни, перебудови та руйнування просто закривають очі. Якщо не відновлювати, то слід принаймні консервувати фасади — це ж обличчя міста. Все ж у нас не так багато старих будинків, і їх варто було б підтримувати в гідному стані. Але владі до того байдуже, а люди роблять, як їм простіше та вигідніше. Мислити глобально поки не виходить, от і стається так, що частини будинку пофарбовані в різні кольори, пластикові вікна теж у кожного свої — і про цілісність архітектурного ансамблю говорити не доводиться. Трапляються просто жахливі перебудови. Як, приміром, будинок на вулиці Січових Стрільців, 17, де добудували горішній поверх і пофарбували фасад у колір, що аж ніяк не пасує цій давній споруді. А стільки обіцяли, що перефарбують у інший, але поки все як було, так і є… Зрештою, трапляється і дбайливе ставлення. Так, на вулиці Академіка Горбачевського зробили надбудову старого будинку, але ліпнину не знищили — перелили по новій та відновили. Це, як на мене, дуже хороший приклад.

На ваших роботах — будинки в «чистому» вигляді. Тут нема вивісок, утеплень, пластикових вікон…

— Малюючи, забирав усе, що заважає побачити оригінальний вигляд будинку. Адже більшість нових втручань суперечать бодай мінімальному естетичному смакові та руйнують архітектурний ансамбль. Часто доводилося робити фотографії в багатьох ракурсах, щоби зрозуміти, яким був первісний вигляд споруди. Деякі елементи, котрі зникли нещодавно, повертав, не «відновлював» тоді, коли було видно, що зміни давні.

А як готуєтеся до того, щоби створити малюнок?

— Під час прогулянок приглядаюся, фотографую. До речі, на цьому етапі іноді виникають не зовсім приємні ситуації. Не раз, коли фотографував, люди питали, чому я це роблю, а пояснення, що мені подобається будинок, вони не сприймали. Іноді думали, що я з ЖЕКу чи газети й розповідали про свої проблеми. Тому намагаюся не привертати зайвої уваги.

Фотографую кожну деталь, щоби потім відтворити її в малюнку. Іноді треба прийти до будинку кілька разів, щоби вибрати ракурс, сфотографувати при потрібному освітленні, щоби добре було видно елементи, були цікаві тіні. Часом чекаю не тільки потрібної години, а й пори року, бо чимало будинків ховаються в заростях дерев і кущів.

Як вибираєте, що малюватимете?

— Будинок має сподобатися чи то формою, чи то оздобою. Але переважно всі старі будинки мають і цікаву форму, і оздобу. Всі вони — частина історії. Ніби й не такої далекої, але, коли розглядаю старі фотографії, зроблені в Тернополі, іноді навіть не віриться, що в нас таке могло бути колись. Маю на увазі будівлі, котрі не збереглися, та устрій життя — те, як вбиралися люди, які події відбувалися в місті. Але частина давнього укладу життя присутня в архітектурі — втілена в підході до будівництва, декоративних елементах. Нині ж усе зводиться до спрощених форм, а головна мета забудови — максимальне заселення простору.

Розкажіть про улюблені будинки…

— Дуже подобалася вже згадувана кам’яниця отця Сембая. Цікавий дім із колонами, щоправда, вже осучаснений, на вулиці Лисенка. На вулиці Веселій є колоритний будиночок, фарбований у біло-блакитний. На вулиці Академіка Горбачевського, біля дитсадка, є ніби й нічим не примітний будинок, але він нагадує мені забудову часів, котрі змальовані у фільмах «За двома зайцями» та «Весілля Бальзамінова». Уявляю, що на першому поверсі могла б жити господиня, а на другому, там, де низькі вікна, — винаймати кімнатку якийсь студент.

Чи не збиралися змалювати те, що збереглося всередині будинків?

— Нині стараюся фіксувати ворота, гратки на підвальних вікнах. Хочу намалювати старі сарайчики, котрі ще де-не-де збереглися. Була ідея зобразити двері. Спершу не акцентував на них увагу, а потім почав помічати, що вони зникають. Дуже цікаві консолі, але нині вони в майже катастрофічному стані…

Ще мені дуже подобаються старі дахи. У них цікава форма, прикметні старі труби, антени, дрототримачі. Черепиця — то взагалі окрема тема — фактурна, приємного приглушеного кольору, вона ідеально вписується у старе місто. А ось металочерепиця, яку тепер активно використовують, хай навіть красива й практична, не має такого ефектного вигляду, як стара, подекуди вкрита мохом, просіла.

До речі, про фактурність. Мені подобається вигляд штукатурки — полущеної, з багатьма відтінками…

— Так, стара штукатурка, ніби жива. Навіть, коли полущена, брудна, в ній є щось особливе, що свідчить про її історію. Будинки зі старою штукатуркою подобаються більше, ніж пофарбовані сучасних споруд. Думаю, реставрувати стіни історичних будівель треба було б так, щоби не затирати минуле будинку, яке й проявляється в різних плямах, шерхлостях, потертостях, відтінках кольору.

Люблю, коли на стіні проступає стара цегла — вона не така, як сучасна, а фактурна, із глибокими кольорами, цікавими переходами відтінків. Та й взагалі, все, що живе тривалий час поряд, органічно доповнює одне одного. Тому дуже люблю старі дерева біля будинків — вони створюють затишок у дворі, кидають цікаві тіні.

На фото авторки: Володимир ПОВОРОЗНИК; графіка художника.

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини