Вільне життя

«ПОГОВОРІМО ТРОХИ ПРО БАЛЬЗАКА…»

ВІДКРИВАЮЧИ ЧЕРГОВИЙ ПОНЕДІЛКОВИЙ ПОКАЗ ІСТОРИЧНОГО КІНО В ГАЛЕРЕЇ «БУНКЕРМУЗ», ЙОГО ОРГАНІЗАТОР СЕРГІЙ ТКАЧОВ ЗАЗНАЧИВ: «МИНУЛОЇ СУБОТИ ВІДЗНАЧАВСЯ ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КІНО. ГОВОРИЛОСЯ ЗДЕБІЛЬШОГО ПРО СУЧАСНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО КІНЕМАТОГРАФА. І МАЙЖЕ НЕ ЗГАДУВАЛИ ПРО СТАРЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО. А ТАМ БУЛО ЧИМАЛО ГІДНИХ СТРІЧОК, ЯКІ Й СЬОГОДНІ ВИКЛИКАЮТЬ НЕ ТІЛЬКИ ЕМОЦІЇ, А Й ЗАХОПЛЕННЯ. І ОДИН З ТАКИХ ФІЛЬМІВ — «ПОМИЛКУ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА» ТИМОФІЯ ЛЕВЧУКА МИ НИНІ ПОДИВИМОСЬ. ВИБІР ЦЕЙ НЕ ВИПАДКОВИЙ, АДЖЕ САМЕ В ТАКІ ОСЬ ВЕРЕСНЕВІ ДНІ 170 РОКІВ ТОМУ БАЛЬЗАК ВІДВІДАВ УКРАЇНУ, ПОБУВАВ І НА ТЕРНОПІЛЛІ, У ВИШНІВЦІ, ДЕ МЕШКАЛА ДОНЬКА ЕВЕЛІНИ ГАНСЬКОЇ АННА МНІШЕК».

Ми з цікавістю переглянули стрічку, зняту майже півстоліття тому, 1968 року. Чорно-білу, дещо розпливчасту, російськомовну і вже добре призабуту (адже моє покоління колись бачило її в кінотеатрах), а тому, по суті, відкривали її для себе заново. І не вірилось, що з такою любов’ю до України її міг зняти радянський кінематограф. Але то були шістдесяті роки, «відлига», та й творили фільм відомі українці. Сценарій написав Натан Рибак, режисером-постановником був Тимофій Левчук, музику створив Георгій Майборода. Хоч головні ролі у фільмі дістались російським акторам (і вони з ними впорались прекрасно), але зайнято в ньому й багато українських. Досить сказати, що роль полковника Кароля Ганського переконливо відтворив тернополянин Ярослав Геляс. Кріпака-скрипаля Левка зіграв Іван Миколайчук: він і співає, і грає, звеселяючи французького гостя, і проживає гірку долю безправного кріпака. У фільмі зайняті ще молоді тоді українські актриси Раїса Недашківська та Валерія Заклунна, справжня кінослава яких була ще попереду. Та й знімався фільм в Україні. За Париж слугували вулиці та історичні пам’ятки Львова. Скажімо, Бальзак із Гюго прогулювалися «паризькою» вуличкою попри будівлю геологічного факультету Львівського університету…

Але головне, у фільмі є сама Україна, її велич, краса, її пісня і навіть водохрещенські святкування (і це в епоху суцільного атеїзму). Оноре де Бальзак чітко усвідомлював, що хоч він і їде в Російську імперію, але не в Росію, а в Україну. Ця земля, її люди, краса природи його буквально зачарували. Ось що писав він про «знамените» місто Бердичів, де брав шлюб з коханою Евеліною Ганською: «Це пустеча, царство хлібів, це прерії Купера з їхнім спокоєм і тишею. Тут починається український чорнозем, шар чорної масної землі глибиною до п’ятдесяти футів, а часто й більше, яку ніколи не удобрюють». Але чим бідкався французький письменник, то це тим, що при таких багатствах тут немає залізниці (він навіть мріяв побудувати колію до Кременця, щоб не трястися в диліжансі, їдучи у Вишнівець); що «поруч з казковою розкішшю… тут бракує найелементарніших предметів, необхідних для комфорту»: що «за тиждень у печах палацу (Ганської. — Г. С.) спалюють стільки соломи, скільки продають протягом цілого року на ринку Сен-Лоран у Парижі».

Сергій Ткачов, який любить потішити любителів історичного кіно якимись маловідомими, а то й невідомими фактами, цього разу запропонував «Лист про Київ» Оноре де Бальзака. У того листа парадоксальна доля: написаний 1847 року в маєтку Евеліни Ганської у Верхівні, він залишався неопублікованим до 1927 року. Власне, це і не лист, а дорожні нотатки про подорож Україною, які письменник обірвав посередині і чомусь не забрав із собою в Париж, щоб закінчити, а залишив у Верхівні. Російською мовою «Лист про Київ» був перекладений тільки в наші дні, у 2002 році, а українського перекладу нема й досі. Ось як відгукується автор «Людської комедії» про українську столицю: «Подавляющее большинство французов не знают, что Киев — город, название которого все русские произносят как Киеф. Между тем Киев, столица Украины, — святой город, бывшая столица России (тут правильніше сказати б — Русі. — Г. С.), татарский и русский (руський. — Г. С.) Рим, основанный раньше Москвы… Побывав в католическом Риме, я горячо желал увидеть Рим православный. Петербург — город-младенец, Москва — взрослый человек, Киев же — старец, чей возраст — вечность». Великий француз із геніальною прозорливістю так просто і зрозуміло ще 170 років тому усе розставив на свої місця: хто є хто на цій землі і кому належить первородство.

Усе-таки варто дивитися старі фільми й робити для себе такі ось відкриття. Повернувшись після перегляду додому, дістала з полиці книжку «Прометей, або Життя Бальзака» мого улюбленого автора романізованих біографій великих французів Андре Моруа в гарному українському перекладі й занурилась у ті його сторінки, де йшлося про перебування Бальзака в Україні. За вікном була глибока ніч, а я не могла відірватись від книжки, яку відкриває епіграф: «Поговорімо трохи про Бальзака — це так корисно».

Галина САДОВСЬКА.

На фото кадри з фільму: Оноре де Бальзак — Віктор Хохряков, Левко — Іван Миколайчук, Кароль Ганський — Ярослав Геляс.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини