Вільне життя

ЗБОРІВ САКРАЛЬНИЙ

ПОНАД 90 ВІДСОТКІВ МЕШКАНЦІВ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ — ГЛИБОКО ВІРУЮЧІ ЛЮДИ, І ЦЕ НАЙВИЩИЙ ПОКАЗНИК В УКРАЇНІ. САМЕ ТОМУ НАШ КРАЙ ТАКИЙ БАГАТИЙ НА САКРАЛЬНІ ПАМ’ЯТКИ. ЗАЗВИЧАЙ У КОЖНОМУ СЕЛІ ЇХ КІЛЬКА. В ОБЛАСТІ Є СВЯТИНІ РІЗНИХ КОНФЕСІЙ: ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЗАРВАНИЦЯ, ПРАВОСЛАВНИЙ ПОЧАЇВ, РИМО-КАТОЛИЦЬКИЙ ЯЗЛОВЕЦЬ, СИНАГОГИ У ГРИМАЙЛОВІ, СТРУСОВІ, ПІДГАЙЦЯХ, ЧОРТКОВІ, ВІРМЕНСЬКІ ХРАМИ У ЯЗЛІВЦІ ТА БЕРЕЖАНАХ. У СЕЛАХ ТА МІСТАХ ОБЛАСТІ ЗБЕРЕГЛОСЯ БАГАТО ПРИДОРОЖНІХ ФІГУР СВЯТИХ.

Наш край також славиться святими місцями та чудотворними образами, які збереглися із давніх часів. Та в цій публікації ознайомлю читачів газети із сакральними пам’ятками славного козацького міста Зборова.

Тільки церква єдина може врятувати нас від духовного Чорнобиля. Протягом віків саме церква була опорою для людини від дня її народження і аж до смерті. Саме в церкві відбувалися і фіксувалися найважливіші події життя кожної особи. Саме церква показувала шлях і допомагала людині врятувати свою безсмертну душу! І тому церква повинна в пору важких для нашого народу випробувань взяти на себе рятівну місію.

А свою розповідь про сакральний Зборів розпочну із найстарішого храму міста — церкви Преображення Господнього. Історики припускають, що вона існувала у Зборові від часу заснування міста. А перша письмова згадка про поселення датується 1624 р. На карті-схемі Зборівської битви, складеної в 1649 р. німецьким офіцером Крістофером Увальдом, вона позначена саме на тому місці, де стоїть нині. Поряд із церквою проходив міський вал зі стіною, коло неї була і західна міська брама.

1710 року коштом зборівських міщан церкву перебудували. Вона була зі соснового дерева, стояла на дубових підвалинах, мала три бані. На дзвіниці — чотири дзвони. Тоді ж було запроваджено відпусти на Різдво Івана Хрестителя, Святих апостолів Петра й Павла, Преображення Господнє, Різдво Пресвятої Богородиці, Успіння Пресвятої Богородиці, Воздвиження Чесного Хреста.

У 1757-му до храму за розпорядженням Львівського єпископа Льва (Шептицького) було перенесено кровоточиву ікону Розп’ятого Христа, яка до того зберігалася в домі о. Олексія Липинського. Ікона перебувала в храмі до Першої світової війни. Під час відступу російські окупанти вивезли її із собою. Сьогодні у церкві Преображення встановлена копія ікони.

1794 року старанням о. Стефана Зарудського на місці старої дерев’яної церкви було споруджено новий однойменний храм. Освятив його Львівський єпископ Микола (Скородинський) родом зі Зборова. Це була своєрідна відповідь української громади міста полякам, що кілька десятків років перед тим також перебудували старий костел на новий, кам’яний. Відтоді Преображенська церква разом з містом пережила усі лихоліття — і пожежі, і війни. Вона ніколи не закривалася та завжди була центром духовного життя української громади.

Поряд із церквою розташовувалася дзвіниця Святого Стефана, але за радянської влади у 1974 році її знищили місцеві партактивісти. Фігуру святого вдалося зберегти, і сьогодні вона — в музеї «Зборівська битва». На церковному подвір’ї стоять хрест на честь скасування панщини 1848 р., хрест Святої Тверезості, пам’ятний знак на честь 500-річчя Берестейської церковної унії, каплиця Пресвятої Богородиці. Сьогодні на парафії церкви Преображення Господнього служить о. Михайло Пошва.

Після храму Преображення Господнього навідаємося до церкви Новомучеників українського народу. Час заснування — 1627 рік. Власником Зборова тоді був Яків (Якуб) Собєський, батько майбутнього короля Яна ІІІ, який і дав землю під будівництво костелу для польської громади. Яків Собєський був людиною заможною, тож купив не тільки Зборів. Зборівське поселення лише входило до придбаного золочівського ключа — від Золочева до Озерної. Тоді ж поряд із костелом був закладений і цвинтар, на залишки якого періодично натрапляють під час земляних робіт біля храму й тепер.

До 1944 року це був польський костел. Спочатку — дерев’яний, але з 1748-го поляки почали перебудовувати його на кам’яний. Парафіяльний костел будували за рахунок Олександра Седліського з 1748 по 1755 роки поряд зі східною брамою міста на краю міського валу, що зберігся і до сьогодні. Не виключено, що він використовувався і в оборонних цілях. Храм освячений 1766 року львівським ариєпископом Вацлавом Сераковським і дістав назву святої Анни. У костелі перебувала з 1667 року подарована королем Яном ІІІ Собеським ікона Божої Матері з Ісусом на лівій руці.

У роки Другої світової війни дах костелу згорів, а від дзвіниці залишилися тільки сліди фундаменту. До храмової будівлі належало ще одне приміщення, в якому під час війни німецькі воїни зробили військовий шпиталь і біля нього ховали воїнів, що загинули у боях. За радянської влади Божий храм перетворили спочатку на склад, а потім — на базу райспоживспілки. Зі здобуттям незалежності приміщення костелу довго пустувало. Католицької громади в місті не було.

На початку 1990-х років з благословення єпископа Михаїла Колтуна розпочали реконструкцію і розбудову святині за проектом архітектора Володимира Водоп’яна. Відповідальність за це поклали на о. вікарія Василя Івасюка та о. Михайла Пошву, але через реорганізацію Зборівської єпархії та внаслідок загальної кризи в Україні ці роботи були призупинені до кінця 90-х.

Нове століття і нове тисячоліття ознаменували для костелу нову історію. Його настоятелем став о. Тадей Нога, який отримав в 2001 р. дозвіл від папи Іоанна Павла ІІ на передачу костелу греко-католицькій громаді міста. Церква тоді отримала назву Новомучеників українського народу, проголошених блаженними Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ під час візиту в Україну 27 червня 2001 року. За короткий час храм реконструювали, церковне подвір’я озеленили. Перша відправа відбулась у храмі 25 грудня 2002 року за участю та благословення єпископа Михаїла Сабриги.

Передали церкві приміщення колишнього проборства, що стоїть одразу ж біля неї. Також у власності парафії —господарські приміщення та катехитичний будинок.

В основі інтер’єру храму — роботи коваля Михайла Зарицького. Іконостас у храмі мурований місцевими майстрами за проектом о. Тадея. Храм внесено до реєстру національного культурного надбання у Тернопільській області як пам’ятку архітектури місцевого значення. Архієпископ Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк здійснив візитацію парафії та освячення храму, іконостасу, престолу 10 червня 2012 р., дзвіницю освятив 2 грудня 2012-го. Ця церква — окраса Зборова, бо стоїть на великому пагорбі в східній частині міста, її купол видніється на сотні метрів. А в нічний час храм освітлюється прожекторами.

Історія храму Новомучеників українського народу дуже цікава. Але не менш цікава історія церковних дзвонів. У 1943 р. німецька окупаційна влада вирішила їх зняти. Проте четверо сміливців-зборівчан, боячись, що німці дзвони кудись відвезуть або переплавлять для воєнних потреб на метал, вирішили їх сховати. Про місце схованки не було нікому відомо аж до 2000 року.

Але після відкриття у Зборові нового греко-католицького храму з Польщі надійшов лист від одного з учасників порятунку дзвонів. Дізнавшись, що костел став церквою і знову функціонує, колишній зборівчанин вирішив відкрити таємницю. Виявилось, що дзвони костелу чоловіки закопали поряд із зруйнованою дзвіницею. Однак тривалі пошуки не увінчувалися успіхом. Громадські організації Німеччини, які займалися у Зборові на початку 2000 року перепохованням загиблих у Другій світовій війні, перекопали всю землю довкола схованки, але дзвонів не знайшли.

Проте навесні 2006 року сталося чудо. 26 квітня, одразу після Великодніх свят, під час ексгумації німецьких військових поховань недалеко від залишків фундаменту дзвіниці костелу ківш трактора випадково наткнувся на загорнуті в бляху два дзвони. Як згодом з’ясувалося, дзвони датовані 1928 роком, виплавлені зі сплаву міді, срібла та бронзи і добре збереглись. Пролежали вони у землі понад 60 років. Тож із 2012 року ці дзвони у новозбудованій дзвіниці скликають парафіян Зборова до храму.

На Білому березі міста є ще один храм — церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона наразі перебуває у стані розвитку. Хоча храм ще повністю не оздоблений, не наповнений іконами, та все ж простір цього молитовного місця вражає своєю атмосферністю. Тільки-но переступивши поріг, відчуваєш якийсь особливий дух спокою, молитви, призадуми.

Давніша історія церкви є загадкою. Відомо, що за козацьких часів церква була за межами міських валів і обслуговувала мешканців передмістя. Є дві версії більш точного розташування храму. За першою, вірогіднішою, церква була на Білому березі біля переправи через р. Стрипу неподалік костелу, за другою — на теперішній вулиці Куклинці, недалеко від сучасної новозбудованої церкви. Тож саме на дзвіницю цієї церкви козаки витягали свої гармати та обстрілювали польський табір під час Зборівської битви. А Куклинці спочатку були окремим селом і лише згодом стали передмістям.

При церкві в 1745 році було засноване братство, тут містилися школа та шпиталь для убогих. 1781 року церква ще існувала, але невдовзі парафію ліквідували, а церкву продали до с. Калинівки, де під час Першої світової війни вона згоріла. Мешканці вулиць Куклинці, Тернопільської та Загребелля після цього ходили на відправу до церкви Преображення Господнього, проте продовжували мати свій празник 21 вересня. Ця традиція зберігалася і в 1990-ті роки.

У 1999-му під час святкування 350-ї річниці Зборівської битви виникла ідея побудувати на Білому березі дерев’яну церкву в козацькому стилі. Тодішня київська влада погодилася профінансувати будівництво, але за умови, що церква буде православною, бо, мовляв, козаки були православними. Через цю вимогу греко-католицька громада відмовилася від допомоги і своїми силами в 2001 році спорудила невелику тимчасову дерев’яну церковцю Різдва Пресвятої Богородиці, парохом якої став о. Степан Шкамат. Тоді ж поряд із дерев’яною церквою парафіяни одразу розпочали будівництво нової, цегляної. Згодом нововозведений величний храм освятили, і сьогодні відновлена парафія живе повноцінним життям.

Діє у Зборові також православна церква Дмитра Солунського. Належить до Київського патріархату. Невелика дерев’яна, споруджена недалеко від Зборівського коледжу. Парафіян небагато, оскільки більшість зборівчан греко-католики. На парафії служить о. Микола Юрій.

А ще у Зборові є громада Церкви християн віри євангельської. Зареєстрована в грудні 1991 року. Має свій Дім молитви, споруджений ще в кінці 1980-х років недалеко від сучасного цвинтаря на вулиці Козацькій. Сьогодні пресвітер громади Сергій Лесь.

На міському цвинтарі — могили полеглих у Першій світовій війні, де захоронені українці, поляки, німці, чехи. Тут і братська могила воїнів УГА, у якій поховані вояки УГА та січові стрільці, що загинули в околицях Зборова 1919-го та були перепоховані на міському цвинтарі в 1920-х роках; а також символічна могила воякам УПА, братські могили радянських воїнів.

…Ми завершили коротку екскурсію зборівськими святинями, а таке враження, що немов по одному пазлику зібрали цілісну картинку того, як протягом століть зборівчани боролися, не шкодуючи свого життя, за віру в Бога.

Григорій ЖУК.

м. Тернопіль.

Фото Віри Перун

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини