Вільне життя

ПОЛЮВАННЯ НА… СТУДЕНТА, або Чому вища школа знизила планку?

В Україні 288 університетів, у Великобританії — 160, у Швеції 48, а в Німеччині — 427. З розрахунку університетів на мільйон населення ми лідируємо, проте в світових рейтингах вищих шкіл за Україною — самі нулі. Лише Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна увійшов до рейтингу 400 найкращих університетів світу QS World University Rankings 2016/17, зайнявши 382 позицію. Водночас британських вишів у цьому рейтингу аж 88, швецьких — 11, німецьких — 41.

Пройти не міг через… поріг

Отже, щось у нашій вищій освіті не так. І підсумки останньої вступної кампанії це підтвердили. Недосконала електронна система подачі заяв, що кидала в холодний піт абітурієнтів та їхніх батьків, схоже, була найменшою проблемою. Згодом виникли непорозуміння із кількістю бюджетних місць, їхнім нерівномірним розподілом між університетами. Зрештою склалося так, що багато випускників шкіл з високими балами змушені були заплатити за навчання, а вступники з низькими результатами ЗНО зайняли бюджетні місця.

Виконувач обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун висловила свого часу стурбованість із приводу того, що «близько 5,8 тисяч абітурієнтів із низькими балами ЗНО (менше 150-ти) рекомендовано до зарахування в медичні виші, хоча вони не змогли опанувати шкільну програму краще, ніж на «трійку». Боязко навіть уявити, які з них будуть лікарі. «Коли вони (приймальні комісії. — Авт.) подивилися на результати ЗНО, то побачили, що амбітно виставлені пороги занижують їхні шанси отримати студентів. І вони таким чином узгодили свої амбіції з реаліями, включаючи можливість пониження порогу до 100 балів», — зазначив заступник міністра освіти і науки України з питань вищої освіти Юрій Рашкевич. Нагадаємо, що на 100—120 балів тест із української мови й літератури склали цьогоріч майже 50 тисяч випускників.

Це камінь у город середньої освіти. Але окремим університетам цьогоріч загрожувало невиконання держзамовлення, і вони змушені були набирати аутсайдерів ЗНО.

— Річ у тім, що електронна система формувала списки абітурієнтів не щодо кожного окремо взятого університету, а загалом по країні на кожну зі спеціальностей, — пояснює ректор Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, голова ради ректорів Тернопільщини Володимир Кравець. — Тобто Міносвіти встановило певний прохідний бал на кожну спеціальність загалом по Україні. Зрозуміло, що столичні університети могли набрати з таким балом і 300 осіб, а університети на периферії, наприклад, набрали тільки 20. Могли й більше, але багатьом вступникам не вистачило балів. Абітурієнт, котрий пройшов за загальним списком, віддав перевагу навчальному закладу, який вказав першим за пріоритетністю.

Уявіть таку ситуацію: начебто план держзамовлення університет виконав, а коли діти почали подавати оригінали документів, то несли їх не до нас, а в інший виш на платну форму. Наприклад, вибирали платне навчання в медичному університеті, а не бюджетне місце в педагогічному на спеціальності «Біологія». Адже предмети ЗНО тут і там однакові.

Звісно, у кожному виші були непопулярні факультети. Ректора нашого педагогічного здивувало, що цьогоріч знизився попит на мистецькі спеціальності. Було всього п’ятеро претендентів на спеціальність «Сценічне мистецтво», четверо з них вступили. З «Музичним мистецтвом» ситуація така ж. Проте загалом університет виконав усі держзамовлення. Була проблема з набором на фізику, але вона не локальна, а вседержавна. Хоча в магістратуру на цей предмет набрали цьогоріч уп’ятеро більше студентів, ніж торік.

Загалом по Україні багато непопулярних університетів тепер змушені скорочувати кількість ставок викладачів і думати, яким чином підвищувати свої рейтинги надалі.

Якщо платити, то за кордоном

Зрештою, державне місце нині — не таке вже й благо, адже з першого січня 2017 року вступив у силу новий порядок виплати стипендій. Вони й далі є соціальними й академічними. Соціальні отримують діти з числа соціально незахищених категорій, а академічні — лише найкращі студенти. Тобто стипендії нараховуються за рейтинговим принципом, а формує рейтинг успішність з усіх предметів і громадська діяльність. Для кожного вишу є ліміт стипендіатів — до 45 відсотків.

Тож цьогоріч деякі батьки, діти котрих вступили на бюджетне місце далеко від дому, обирали навчання на комерційній основі у ближчому виші, бо порахували, що так дешевше буде їх утримувати. При виборі навчального закладу враховували і можливість проживання в гуртожитку.

…Директор Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О. Барвінського Роман Пахолок переконаний, що проблема вищої освіти — не в навчальних закладах, а в суспільстві. Якби люди мали в Україні роботу й високі зарплати, ніхто не їхав би за кордон.

Колись про це не думали. Роман Іванович пригадує, що 25 років тому в період подання документів на вступ до тоді ще педагогічного училища абітурієнти повалили бетонні перила на сходах. Уже давно, на жаль, такого напливу вступників немає.

— Майже 80 відсотків наших студентів — вихідці з села, а на селі школярів із кожним роком стає все менше, — каже Роман Пахолок. — І кілька років тому ми відчули, що можуть бути проблеми із заповненням державних місць, й почали популяризувати свій заклад. Переконався, що майже всі діти, котрі відвідують із батьками дні відкритих дверей у нашому коледжі, вступають до нього. Тішить, що загальний рівень наших вступників високий: кожен п’ятий-шостий першокурсник закінчив дев’ять класів із відзнакою.

Останніми роками стало модно здобувати вищу освіту за кордоном. І це теж наслідок соціально-економічної кризи в країні. За даними інтернет-видання «Економічна правда», з 2010 по 2015 рр. кількість наших студентів у вишах різних країн світу зросла вдвічі — з 28 до майже 60 тисяч. Найбільше молоді навчається в Польщі (хто має «карту поляка», той може претендувати й на безкоштовне навчання), а також у США, Канаді, Німеччині, Австрії, Італії, Чехії. У тамтешні університети вступають як випускники українських шкіл, так і молоді люди з дипломами бакалавра — до магістратур. Рік навчання там вартує, залежно від вишів і факультетів, од 500 євро на рік, але, приміром, в Австрії ще стільки ж доведеться викласти за житло і харчування.

Навчання за кордоном дороге, особливо у США, Канаді — від 15 тисяч євро за рік. І, схоже, тільки це й стримує масовий відтік студентів з України. А ще дуже сумно, що більшість наших студентів, котрі навчаються в Європі чи США, не планує повертатися додому. Це непокоїть, бо ж Україна потребує світлих голів, небайдужих, із новим мисленням і підходом до справ.

Кількість — не якість

Чому ж наша вища школа не плекає таких? Чому роботодавці й споживачі часто незадоволені молодими спеціалістами? І чому в нас так багато людей із вищою освітою, а продуктивність праці й рівень життя такі низькі? Чому, зрештою, в нас так багато університетів і чому вони не можуть конкурувати з іншими на світовому освітньому просторі? Експерти Центру економічної стратегії Марія Репко і Юлія Руда пояснюють: «Багато років при визначенні витрат на вищу освіту ігнорувалися… спад народжуваності, урбанізація, а також реальні потреби економіки в кадрах з певним набором знань та навичок. Через відсутність гнучкої реакції на демографічні зміни у сфері вищої освіти сформувалася низка диспропорцій. Так, кількість дітей у віці 15—19 років скоротилася протягом 2000—2015 років на 41%, а кількість студентів — на 8%.

…Так, у 2013 році вищу освіту отримувало 4/5 української молоді. 2016-го ситуація не змінилася, оскільки, за статистикою вступу, до ВНЗ потрапили 80% випускників шкіл порівняно з 50% у 2000 році. Через це існує суттєвий розрив між вимогами роботодавців та рівнем освіти в Україні. 30% українців відчувають, що мають вищий рівень освіти, ніж потрібно для виконання роботи.

Ще одна диспропорція — протягом 2010—2015 років загальна кількість студентів скоротилася на 33%, а кількість тих, що навчаються коштом держбюджету, — лише на 19%. У 2016 році більше половини зарахованих абітурієнтів — 51% від загального обсягу — навчалися за кошти держави порівняно з 38% у 2010 році.

Кількість студентів на одного викладача, беручи до уваги денну, вечірню і заочну форми навчання, 2015-го становила близько 11 осіб, тоді як середній показник для країн Європи у 2013 році — 15,4 особи.

Цілий «букет» перекосів пов’язаний із структурою державних видатків на вищу освіту. Заклади III-IV рівнів акредитації здебільшого фінансуються через Міносвіти. Рівень державних витрат на вищу освіту в Україні становить 1,1—1,4% ВВП, тоді як в інших розвинених країнах — близько 1% ВВП. 60% державних видатків на вищу освіту припадають на оплату праці, тоді як у країнах — нових членах ЄС ця частка становить 66%. Ще 32% державних видатків на вищу освіту йде на фінансування стипендій. Це надзвичайно високий показник, у країнах ЄС такі видатки становлять 17%.

Додаткова неефективність такого розподілу випливає ще й з того, що студентами схильні ставати здебільшого діти із забезпечених сімей, і саме їм держава виплачує стипендії. У бюджеті на 2017 рік розмір стипендій було підвищено, загалом на них закладено 5 млрд грн, що на 1,5 млрд грн більше, ніж у 2015 році.

Через таку систему фінансування та відсутність гнучкості в оплаті праці українські ВНЗ є численними, але мають слабкі конкурентні позиції у світі».

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини