Вільне життя

«МИ ТІЛЬКИ ОЛІВЧИКИ В РУКАХ ГОЛОВНОГО ПИСАРЯ…»

Зазвичай, ми самі вибираємо, які книжки купувати, що читати. Але трапляється, книжка вибирає нас, бере на свій «гачок» якоюсь фразою чи навіть реченням — і ти вже в її полоні, не заспокоїшся, поки не прочитаєш. Так сталося зі мною. Зайшла якось у книгарню, взяла до рук «Синій зошит» Мирослава Дочинця й розгорнула на першій-ліпшій сторінці. І в очі впадає фраза: «Чиніть, як зранені звірі: зализуйте рани. Великі й малі. Не залишайте їх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душі, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини». Далі не читала: ця книжка для мене! Принесла додому і, відклавши всі справи, сіла читати.

За словами автора, його книжка — «крихти одкровень, спостережень, зауваг і мудрих приписів, кристали днів світящих чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали «незнищенним стариком», карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе». Йдеться про Андрія Ворона, чия мудрість пронизує багато книжок Мирослава Дочинця, зокрема і попередниць «Синього зошита» — «Многії літа. Благії літа», «Вічник», «Світован».

Торкнімось і ми крапелинок тієї мудрості.

НИВА ДУШІ. «Щастя приходить і відходить, як сонячна година. А радість добувати треба. Вона як насінина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, леліяти. Се — безнастанна робота на Ниві душі. Головна наша земна праця».

  • «Добра і гарна робота не лише добре годує нас, а й живить душу. Згадаймо, що й Бог наш був теслею».
  • «Приймай і розгрібай клопоти малою мірою. Себто починай із найбільших і найскладніших. І тоді цілі грона дрібних самі відпадуть. Думай не про волосся, а про голову. Коли голова порятована, то й волосся ціле».
  • «Ми, українці, любимо збирати гроші «про чорний день». І таки наближаємо його, відмовляючи собі у вигодах життя, в здоровому житлі, в добрій їді, відпочинку. І часто потім тих «стиснутих» грошей не вистачає, аби порятувати себе на старості. То чи не ліпше витрачати гроші на себе, а не на ліки?!»
  • «Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки — смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймось до землі, до природи, до Неба — і будуть нам ліки. Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево?!»
  • «Хвороби не бійся. Стрічай її, як дощ, котрий має щось промити; як спеку, яка має щось випалити; як вітер, що має дещо розвіяти. Наша природа, як і природа велика, має споріднені закони. Дні нездоровля можуть стати великими днями нашого життя».

ФАРБИ СЕРЦЯ. «Та що ми годні зробити?» — бідкається ледь не кожен другий. Що? Можемо бути такою людиною, щоб світ став ліпшим, ніж був».

  • «Бери дещо — давай щось. Хто не дає більше, ніж бере, той ніхто».
  • «Високий чин уміщує слово «чинити». Весь час щось чини. Накопичуй учинки. Се комора твоїх нетлінних скарбів. І вищий чин служіння».
  • «Вже нині, в цю мить, цінуй те, що маєш. Не чекай, поки час змусить тебе зробити се».
  • «Наймирніший народ — українці. Бо хто ще своїх ворогів називає «воріженьками»?! Мирний народ — сильний народ, бо мир старший за війну».
  • «Світ нічого тобі не винен. І люди тобі нічого не винні. І ти, що покликаний на сей світ і живеш із людських благ, намагайся людям не боргувати. «Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоби любити один одного». Апостол Павло».
  • «Свій народ, як і батька свого, люблять не за те, що найліпший за всіх, а за те, що він — твій».
  • Чому московити так чіпко держаться української землі? Не в землі річ — просторів їм і своїх доста. Вкраїнському духові заздрять. Українська воля їм очі коле».

Цю книжку можна цитувати ще довго, до останньої крихти одкровень мудрого старця. А ще краще мати її на столі й час від часу гортати сповнені мудрістю сторінки й поновлювати в пам’яті такі прості і такі глибокі одкровення столітнього чоловіка, який знав, про що говорить. Когось вона приземлить у надмірних бажаннях, когось стримає від необачних кроків, комусь підкаже, як чинити у тих чи інших ситуаціях. А когось заспокоїть простим рецептом щастя: радій, що ти живий. І не забувай: яким би цей світ не був, він Божий. І має рацію письменник, коли зазначає: «Всі ми голодні любов’ю. Нестачею її для себе і невмінням дати її іншим. А книга, либонь, і є тим хлібом, що почасти цей голод тамує. Так казав той чоловік, що добрим словом брав за руку і вів за собою. «Бо слово — то Божа рука». А ми, ті, що пишемо і щось прагнемо донести людям, у чомусь їх переконати, «ми тільки олівчики у руках головного Писаря».

Коли Мирослав Дочинець підписував мені «Синій зошит» — «на дні світящі!», то зізнався, що він йому теж дуже подобається. Письменникові його книжки, як діти, усі однаково дорогі. А в цій є щось таке, що хочеться її виділити. «Синій зошит» із мудрістю синіх гір тягне людину до Неба.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини