Прочитала в газеті за 4 жовтня матеріал о. Миколи Суса «Небажаним, ненародженим, абортованим» і подумала, що не я одна наївно вірю в святе покликання матері. А воно ж — для простаків. Хіба сучасні жінки хочуть обтяжувати себе дітьми, визнають, що найвище їхнє призначення — бути Матір’ю? Може, одиниці.
Якби кожна жінка задумалася над тим, яке це велике щастя, яка незбагненна, повна таїни радість — дати життя дитині. Коли б хоч одна замислилася: «А якби моя мама вбила колись мене?»
…Галина — гарна, розумна, матір трьох чудових діток. «Якщо жінка вирішила робити аборт — нехай робить, — сказала мені свого часу. — Коли я завагітніла втретє, теж хотіла позбутися дитини. На зло чоловікові, котрого зненавиділа через горілку. Але боялася гріха. І соромно було перед священиком, бо йому ж довелося б сказати все на сповіді. Та зважилася. Термін вагітності був завеликий, і лікар сказав: «Ні! Знайдете вдома третю ложку». І я народила синочка та пішла від чоловіка без розлучення. Але тепер, коли син уже дорослий, я відчуваю, що він мене не любить так, як інші діти. А мені совісно: чи не через те, що я колись хотіла його позбутися?»
А ось іще одна історія. Ольга зробила аборт, бо не хотіла четвертої дитини. Чим наполегливіше відмовляв її лікар від цього, тим упертішою вона ставала. Удома не сказала нікому нічого. Операція була складною через великий термін, Ольга перебувала між життям і смертю. Довелося повідомити рідним. Матір не приїхала. Вона донині не простила дочці її вчинку. Приїхали чоловік і сестра. Тоді Ольга вперше побачила, як плакав її чоловік і шепотів: «Як ти могла? Господи, за що?» А опісля він так запив, що Ольга не раз проклинала той день і ту годину. Не розуміє, що на неї тоді найшло. Пролежала в лікарні три місяці й прийшла додому з паличкою. Переїхала від батьків у невеличке містечко, та від себе не сховаєшся. Ночами не могла спати. Снилися то маленькі закривавлені діти, то біленькі ангелики…
Тепер її лікарнями стали церкви й монастирі, а лікарями — священики й монахи. Не життя в неї, а мука. «Чому тоді моя совість мовчала? — запитує сама себе Ольга. — Чому здоровий глузд не переміг дурість і впертість? Може, сьогодні не жила б самотою…»
Щасливі ті матері, в яких багато діточок, внуків, добрі й турботливі чоловіки, в родинах панує любов і злагода. Мудра бабка Варвара, котрій уже за дев’яносто, каже: «Теперішні жінки хочуть файно і легко жити. З чоловіками спати хочуть, а дітей — ні. Але бути мамою — се святе. Я маю дітей, внуків, правнуків, усі мене люблять, із хати не гонять. І я всім потрібна, і мені — всі. Я дуже щаслива, що, попри пережитий голод, холод, нестатки, маю файну родину. І маю за що дякувати Богові, хоч без єврів».
…Щось у нашому духовному й світському житті не так. Бо хіба в нас тільки одна проблема — аборти? У нас біда скрізь! Подивіться, як деградує молодь, який розпусний світ, як усі хочуть легко і гарно жити. Гроші стали ідолом нашого життя. Кругом беруть і дають хабарі. У кожного своє життя, свої гріхи, в яких потопає світ. Для нас не існують заповіді Божі, ми самі собі закон.
Пам’ятаймо, що ми всюди перед Богом і Бог перед нами. Якщо щось і сховаємо від людей, то не сховаємо від Господа. Жоден негідний вчинок не залишиться без покарання.
Любі жінки, які ви рішення не ухвалювали б, завжди пам’ятайте про Бога. Схиліться перед Ним, а Він вас напоумить. Не шукайте ні в кого порад. Нехай мірилом ваших вчинків будуть віра, совість і любов до Всевишнього.
Марія НЕВІДОМА.
Заліщицький район.
Фото з вільних джерел