Вільне життя

Марія ГОНТА: «ДЛЯ МЕНЕ НАВІТЬ ПИЛ У ТЕАТРІ ПАХНЕ ФРАНЦУЗЬКИМИ ПАРФУМАМИ»

КОЖНА ЛЮДИНА В СВОЄМУ ЖИТТІ ПРОЖИВАЄ ВСІ ПОРИ РОКУ: ВЕСНУ, ЛІТО, ОСІНЬ І ЗИМУ. ВЕСНА — ЧАС ТВОГО РОСТУ, ПОТЯГ ДО ПЕРШОЇ ВЕСНЯНОЇ КВІТКИ, БЕЗТУРБОТНІСТЬ, РАДІСТЬ ВІД ТОГО, ЩО СХОДИТЬ СОНЦЕ, ЩО УСЕ ТЕПЛІШИМ СТАЄ ДЕНЬ. ЛІТО — ПОРА ЮНОСТІ, ПРАГНЕННЯ ПІЗНАТИ СВІТ, ЛЮДЕЙ. ЦЕ ПЕРШЕ КОХАННЯ, НАМАГАННЯ ЗНАЙТИ СЕБЕ В ЖИТТІ, ЗНАЙТИ СВОЮ ПРОФЕСІЮ ВРЕШТІ-РЕШТ. ОСІНЬ ПІДБИВАЄ ПЕРШІ ПІДСУМКИ: ЩО ТИ ЗРОБИВ, ЯКУ КОРИСТЬ ПРИНІС СОБІ, СІМ’Ї, СУСПІЛЬСТВУ, ЧИ ВІДБУВСЯ ЯК ОСОБИСТІСТЬ, ЯК ЛЮДИНА, ЯК ГРОМАДЯНИН СВОЄЇ КРАЇНИ. А ЗИМА… ЦЕ ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПІДСУМОК ТОГО, ЧИМ ЛЮДИНА ЖИЛА, ЩО ЗРОБИЛА, ЧОГО ДОСЯГЛА, ЩО ПОДАРУВАЛА СВОЇМ ДІТЯМ, ОНУКАМ, ПРАВНУКАМ І ЩО ДАЛА ЛЮДЯМ, ДЕРЖАВІ ТА ЯКУ ОЦІНКУ ОТРИМАЛА ЗА СВОЮ БАГАТОРІЧНУ СЛУЖБУ, ЧИМ ПИШАЄТЬСЯ, А ЗА ЧИМ СУМУЄ. БОЖЕ, ЯК ЦЕ ВСЕ СКЛАДНО УСВІДОМЛЮВАТИ.

ЗИМА ДЛЯ МЕНЕ НИНІ — це насамперед роздуми, з чого ж почалося моє життя. Виростала в бідному волинському селі, в сім’ї потомственних хліборобів. Була найменшою серед дітей, пасла гуси, потім корову і… співала. Де йшла, там співала. То, може, пісня привела мене в кінцевому підсумку на професійну сцену? Роздуми, роздуми… Серед зими шукаю відповідь на запитання: з чого ж усе почалося? Чому не пішла іншою дорогою, а тільки тією, якою йду ось уже 80 років?

І відповідь, як блискавка, просвітлює мозок: Шевченко, його Катерина! У школу пішла 1947 року переростком, через війну. Школи не було, село спалили німці, тож жили в балганах (землянках). Була в п’ятому класі, як одного вечора, поцікавившись, чи я зробила уроки, мама попросила прочитати їй Шевченкову «Катерину» (Після смерті бабці в її скрині знайшли старенький зжовклий «Кобзар»). Читаю. Мама розкачує тісто на локшину і слухає. І раптом бачу, як її сльоза впала на тісто, ненька плакала над долею покритки. Потім порадила мені вивчити поему напам’ять і прочитати її в клубі. Завклубом була наша односельчанка Ольга Демидівна Шмань, царство їй небесне. Вона час від часу проводила всілякі заходи. Тож був концерт художньої самодіяльності, де я і прочитала «Катерину». У залі стояла тиша, яку порушували тільки схлипування глядачів.

ДУМАЮ, ТОДІ Й ВИЗРІЛА в моїй свідомості думка, що людині, окрім хліба, потрібне ще слово. І Шевченкове особливо. З тих пір я була активною учасницею гуртків художньої самодіяльності. І саме Ольга Демидівна порекомендувала мені вступати в Дубенське культосвітнє училище. Вчилася, а заодно організувала хор у рідному селі. Потім були виступи на районних, обласних та республіканських конкурсах. А в 1957 році я вже виступала з колгоспними частівками в Москві, на сільськогосподарській виставці. Тоді там проходив Всесвітній фестиваль молоді і студентів. І того ж року Рівненське обласне управління культури порекомендувало мені вступити в театральну студію при обласному музично-драматичному театрі. Так у моїй долі з’явився його величність Театр і почалось моє творче й насичене життя на професійній сцені.

СПЕРШУ БУЛО НЕЛЕГКО. Виникали моменти, коли хотілось повернутися додому, під мамине тепле крило. Але щоразу неньчине підбадьорливе слово і слово Великого Кобзаря змушували долати труднощі, вчитися пізнавати світ прекрасного і нести його людям. З часом прийшло усвідомлення, що театр — це кафедра, з якої можна зробити людям багато добра (як сказав хтось із великих). Я уже не мислила собі іншої дороги, театр став моїм покликанням, моєю долею.

Водночас багато сил забирала громадська робота, адже бути п’ять скликань депутатом міської ради, допомагати людям у їх буденному житті, справді непросто. А творчі зустрічі, а вечори «Від всієї душі»… Треба було і багато працювати над удосконаленням свого професійного рівня. Прожити 170 життів на сцені — це значить кожному віддати частинку власного життя. А ще ж сім’я, діти, а тепер й онуки та правнуки — і тебе болять їхні проблеми.

ЯК ТУТ НЕ СКАЗАТИ про того, хто був мені не тільки коханим чоловіком, а й тілесним повсякденним ангелом-охоронцем — мого Миколку, Миколу Веніславського. У нього було вдосталь власних талантів. Як балетмейстер поставив багато танців до вистав, як «соковитий актор» (за словами Михайла Безпалька) зіграв чимало колоритних образів. Мав гарний голос і чудово співав. А ще захоплювався фотографією і саме його чорно-білі знімки зберегли кілька десятиліть історії театру. Він міг стати справжньою зіркою, але дав дорогу мені, щоб могла розкритися сповна — і на сцені, і в громадських справах. Взяв на себе частину домашніх клопотів, оберігав синів, і тішився моїм успіхам. Я й нині іду до нього на пораду зі своїми сумнівами. Сяду біля портрета, запалю свічку й лину думками до коханого…

АЛЕ ПОПРИ БІЛЬ ВТРАТИ, попри всі складнощі, які прийшли зі мною в мою «зиму», я щаслива людина. Щаслива тим, що життя прожила чесно, що багато працювала — і ця праця приносила людям і користь, і душевну насолоду. Вдячна долі за своїх наставників, які допомагали мені розкритися як актрисі — Ярославові Гелясу, Павлові Загребельному, Казимирові Сікорському, Анатолієві Бобровському, Анатолієві Горчинському, Євгенові Корницькому. Усі вони вже відійшли у засвіти, але кожен живе у серці, бо залишив добрий слід у моїй акторській долі.

ОСОБЛИВА МОЯ ПОДЯКА Федорові Стригуну. Коли я вступила у свою творчу «осінь», мої режисери пішли не тільки з театру, а й за межу земного життя. Це були дев’яності роки минулого століття, і я залишилася на роздоріжжі. І тут доля знову мені усміхнулася. Театр очолив новий художній керівник світлої пам’яті Михайло Форгель. Почалася нова епоха в житті нашого театру. Прийшла людина, яка об’єднала колектив і закликала нас усіх до праці. І перше, що зробив новий художній керівник, — запросив на постановки одного з найталановитіших режисерів України, головного режисера Театру імені М. Заньковецької Федора Стригуна. І я знову відчула твердий грунт під ногами. З насолодою працювала із Федором Миколайовичем у «Суєті», «Хазяїні», у «Маклені Грасі». Він — дивовижний режисер і Людина з великої літери, Атлант українського театру, його гордість і слава.

НИНІ ДЯКУЮ і нашому режисерові молодшого покоління В’ячеславові Жилі, завдяки якому побачили світ мої героїні у виставах «Старомодна комедія», «Глитай, або ж Павук», «Супниця», бо то вже роки, коли я була «голодною» на ролі.

У переддень мого маленького свята хочу подякувати і своїм дорогим партнерам, з якими упродовж 55 років у Тернопільському театрі зростала і утверджувалась у своїй професії. Вклоняюсь В’ячеславові Хім’яку, Володимирові Ячмінському, Богданові Стецьку, Іванові Ляховському, Михайлові Безпальку. Шлю подяку на небеса Тадею Давидкові, з яким зіграла у багатьох спектаклях.

Велика моя вдячність і тернопільським журналістам, які завжди щиро відгукувалися на все те добре, що робить театр і, зокрема, про мій скромний творчий доробок. До мене медіа завжди були прихильними, доброзичливими, і це було гарним стимулом у роботі.

СВОЄМУ РІДНОМУ КОЛЕКТИВОВІ, в сім’ї якого служу понад півстоліття, бажаю, щоб любив він театр так, як люблю його я, щоб захищав його добре ім’я від всіляких недоброзичливців. Ми знаємо і розуміємо роль театру в житті країни. Наш театр не жевріє, а живе повноцінним творчим життям. Аншлаги в залі засвідчують, що тернополяни люблять його. І за це театр відповідає їм взаємністю.

Для мене театр — це доля, це те, що дає мені життя, наснагу, що робить мою «зиму» м’якою і теплою. Я колись зізналася, що готова бігти до театру босою по морозі. Для мене навіть пил у театрі пахне французькими парфумами. Тож хай живе театр на втіху його творців і шанувальників.

Марія ГОНТА,
заслужена артистка України, лауреатка Всеукраїнської премії імені Марії Заньковецької та обласної в галузі культури імені Леся Курбаса.

На фото: Марія ГОНТА у виставах «Без вини винні», «Запорожець за Дунаєм», «Роксолана».

Р. S. ЦІЄЇ НЕДІЛІ, 17 ГРУДНЯ, АКАДЕМІЧНИЙ ОБЛАСНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА ВШАНОВУВАТИМЕ МАРІЮ ГОНТУ І ГРАТИМЕ МУЗИЧНУ ВИСТАВУ «ШАРІКА, АБО КОХАННЯ СІЧОВОГО СТРІЛЬЦЯ» У ПОСТАНОВЦІ ФЕДОРА СТРИГУНА З УЧАСТЮ ЮВІЛЯРКИ. ПОЧАТОК О 19.00. ПРИЙДІТЬ І ПРИВІТАЙТЕ АКТРИСУ, ЧИЄ ІМ’Я УЖЕ ВПИСАНЕ В ІСТОРІЮ ТЕАТРУ ЯСКРАВИМИ ЛІТЕРАМИ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини