Вільне життя

ЗНИЩЕНЕ Й ЗБЕРЕЖЕНЕ: мозаїки, чеканки, розписи Петра Шпорчука

МОНУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО В РІЗНІ ЧАСИ В РІЗНИХ МІСЦЯХ ВИКОНУВАЛО ГЕТЬ РІЗНІ РОЛІ — ВІД КОНТРКУЛЬТУРНОЇ ДО СЛУЖІННЯ ПАНІВНІЙ КУЛЬТУРІ, НАБИРАЮЧИ КОНЦЕПТУАЛЬНО РІЗНИХ ФОРМ — ВІД ПОСЛУГОВУВАННЯ ЗАДЕКЛАРОВАНИМИ ОБРАЗАМИ ДО СМІЛИВИХ ПОШУКІВ.

Але нині не про загальне, а про радянське монументальне мистецтво, зокрема те, що можемо нині бачити в місті.

Про це спілкувалася з Петром Шпорчуком. Мій співрозмовник — живописець, графік, художник монументального та декоративно-ужиткового мистецтва, скульптор, прозаїк, заслужений художник України. Мав 16 персональних виставок у різних містах, понад двісті його робіт зберігаються в музеях країни та приватних колекціях світу. У Тернополі створив свої основні монументальні твори: мозаїчне панно на фасаді будинку побуту «Роксолана» (у співавторстві з Дмитром Вонсиком), мозаїчні рельєфи у фойє будинку культури «Ватри» та в актовому залі ПТУ текстильників. Також в активі митця понад двадцять настінних розписів і декоративних панно в населених пунктах області.

Народився 5 вересня 1942 року в селі Великих Мацевичах Старокостянтинівського району (нині Хмельницька область).

— У тому, що буду художником, був впевнений з самого дитинства, — каже Петро Шпорчук.

Співрозмовник закінчив школу художніх ремесел у Яворові на Львівщині за спеціальністю «Художня різьба по дереву». Певний час працював у Львові у кооперативному товаристві художників, але оскільки не мав прописки, то скоро був змушений поїхати звідти.

— Сів у потяг додому. То був червень, коли проїжджав через Тернопіль, стояв прекрасний погожий вечір, місто видалося мені дуже красивим, тож вийшов на станції. Тут жив мій земляк, я вирішив переночувати в нього, а зранку піти на пошуки роботи. Так і сталося. Коли прийшов у товариство художників із взірцями своїх робіт різьби по дереву, мене одразу взяли на роботу.

Пан Петро вирішив розвиватися в образотворчому мистецтві, незабаром влаштувався художником на швейній фабриці, де пропрацював до армії, після служби вступив до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва, відтак працював у Чернігові.

— Але мене постійно тягнуло сюди, в юність. Повернувся в Тернопіль у 1983 році й відтоді мешкаю тут, — мовить співрозмовник.

Петро Шпорчук працював у системі художнього фонду з шістдесятих років. Саме на ці часи припав розквіт монументально-декоративного мистецтва. До речі, якщо на початку 50-х такі твори мали переважно інтер’єрний характер, то стінопис 1960-х захоплює фасади. Він посідає чільне місце в художньому оформленні міст і сіл. Для стінопису використовували підкреслено декоративні техніки — мозаїку, рельєф, сграфіто, вітраж…  Художники намагалися передати в алегоричній формі призначення споруди, поєднати окремі сюжети спільною темою. Використовували як монументальні виражальні засоби — розписи, мозаїки, рельєфи, так і декоративно-ужиткові — кераміку, тканини, скло, метал. Прикладом може бути мозаїка на будинку побуту «Роксолана», де художник зобразив різні речі, що їх тут виготовляли. Усередині — сценки, де герої постають у костюмах різних епох, твори у техніці інтарсія, де відображена діяльність працівників будинку побуту — фотосправа, пошиття взуття й одягу, ремонт музичних інструментів. Інтарсію майстер також використав для оформлення їдальні тернопільської швейної фабрики, де створив декоративні пласти з анімалістичними зображеннями, також для цього приміщення створив великий за обсягом рельєф у чеканці. Настінні розписи, зокрема, втілив у кардіологічному відділенні другої міської лікарні — «Фауна i Флора», «Подоляночка» — в актовому залі ПТУ №4, «Фініш» — у профілакторії обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти. Найбільша робота Петра Шпорчука — настінний розпис «Космос» площею 45 квадратних метрів, виконаний у Збаразькому кінотеатрі.

— Виконання монументальних робіт давало змогу заробити, щоби займатися своєю творчістю. Але ця робота спонукала вдосконалюватися й рости — була серйозна конкуренція та високі вимоги. Кожен ескіз проходив кілька інстанцій — спочатку його затверджував замовник, потім — художня рада на місці, відтак — республіканська. Деякі роботи мали ідеологічне навантаження, проте аж ніяк не всі, більша частина замовлень була від навчальних закладів, закладів харчування, фабрик і заводів, а з відверто ідеологічним звучанням були роботи для державних структур. На жаль, багато робіт пропало, а коли дізнаюся, що в закладі, де є мої твори, роблять ремонт, то прошу не замальовувати… Нині держава й приватні структури рідко замовляють монументальні твори. А шкода, бо вони дуже велемовні й за допомогою них можна виховувати людей, впливати культурно й естетично.

Сьогодні Петро Шпорчук працює над книжковою графікою — розробляє дизайн, створює ілюстрації. Зокрема, для видань своєї дружини — Галини Денеги та інших авторів.

Ілюстрації — роботи Петра ШПОРЧУКА

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини