НАРЕШТІ В УКРАЇНІ З’ЯВИВСЯ ФІЛЬМ, ЗА ЯКИЙ ГЛЯДАЧ ГОЛОСУЄ, ЯК МОВИТЬСЯ, НОГАМИ: КУПУЄ КВИТКИ І ДИВИТЬСЯ; ЯКИЙ АКТИВНО ОБГОВОРЮЮТЬ У ПРЕСІ І ЯКИЙ УЖЕ ПІСЛЯ ДВОХ ТИЖНІВ ПРОКАТУ ВИЯВИЛИ БАЖАННЯ ПОКАЗАТИ У СВОЇХ КРАЇНАХ США, КАНАДА І ЛИТВА. ЙДЕТЬСЯ ПРО «КІБОРГІВ» РЕЖИСЕРА АХТЕМА СЕІТАБЛАЄВА. АЖІОТАЖ НАВКОЛО НИХ НАСТІЛЬКИ ВЕЛИКИЙ, ЩО, СКАЖІМО, У ЛЬВОВІ ПІД ЧАС ДОПРЕМ’ЄРНОГО ПОКАЗУ, ХОЧ ФІЛЬМ ЙШОВ У ЧОТИРЬОХ КІНОЗАЛАХ, ДОВЕЛОСЯ ПОКАЗУВАТИ ЙОГО НА ДОДАТКОВИХ СЕАНСАХ. ЩЕ БІЛЬШЕ ГЛЯДАЧІВ ЗАХОТІЛО ПОБАЧИТИ ЦЮ КІНОСТРІЧКУ У ДНІПРІ: ДОВЕЛОСЬ ОРГАНІЗУВАТИ ЇЇ ПОКАЗ У ШЕСТИ КІНОЗАЛАХ. ТАКОГО ВЕЛЕЛЮДДЯ НЕ БУЛО НА ЖОДНОМУ ПЕРЕГЛЯДІ УКРАЇНСЬКОГО ФІЛЬМУ. ЗА ПЕРШІ ТРИ ТИЖНІ ПРОКАТУ ФІЛЬМ ЗІБРАВ ПОНАД 19 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ, ЙОГО ПОДИВИЛОСЬ МАЙЖЕ 264 ТИСЯЧІ ГЛЯДАЧІВ.
А найперший показ «Кіборгів» відбувся в Маріуполі. «Для мене цей показ був надзвичайно важливим, адже місто перебуває майже на лінії фронту, — розповідав Ахтем Сеітаблаєв. — Був дуже теплий прийом, а від наших військових, зокрема від командира батальйону морської піхоти, ми отримали найцінніший відгук. Він сказав: «Молодці!» І віддав честь». Після іншого показу фільму для військових режисер-постановник сказав: «Я справді хвилювався, якою буде реакція чоловіків, які пройшли цю війну і були в аеропорту. Після показу, коли зал піднявся і почав аплодувати, я зрозумів, що нашій команді вдалося зняти чесне та історично правдиве кіно».
Фільм сприймають позитивно не лише військові, а й літні люди, молодь. Я дивилась його у звичайний будень, після роботи. У залі було осіб шістдесят, переважно молодих людей. Стояв різкий запах поп-корну, такого недоречного на тлі того, що відбувалося на екрані, але ніхто не вийшов до закінчення фільму, усі додивилися його до кінця. А опісля мовчки виходили із залу. Щось таки зачепив він у їхніх душах.
«Кіборги» — фільм чоловічий, у ньому немає жінок. Але без них, принаймні без однієї, не обійшлося. І це Наталя Ворожбит, український драматург, яка написала сценарій кінострічки. Вона так легко про це розповідає: «Сеітаблаєв запропонував написати сценарій про аеропорт. Познайомилася з військовими, які там були, з’їздила на фронт, взяла інтерв’ю у хлопців, які там воювали. І написала. Всім сподобалося… Я вирішила показати людські історії. Взяла хлопців різних типажів і спробувала показати ці події через людські стосунки. Старалася не впасти в пафос, у сльозливість, сопливість». І ще одне зізнання Наталі Ворожбит: «Це військова драма про історію однієї ротації, про те, як хлопці два тижні живуть під аеропортом, воюють, зближуються, хтось гине… Взагалі, це такий жах, коли ти, дівчина, і тобі треба писати про війну. Мої консультанти читали і говорили: звідки 30 танків, там і трьох не було».
Події у фільмі відбуваються у вересні 2014-го. Усі його герої «списані» з реальних захисників аеропорту. До Донецька приїжджає група добровольців. Один з них із позивним «Мажор» (блискуча робота актора Макара Тихомирова) — музикант, син багатих батьків, потай від них поїхав на схід. З ним ще шість добровольців. Вони намагаються зрозуміти і цю війну, і що буде після неї, хто поруч з ними і за що воює. Ці діалоги прості, безхитрісні і такі життєві — вражають. За що ти любиш Україну? За садок вишневий? А в тебе він є? «Старий», шахтар з Червонограда, каже: «Немає. Але в мене він тут» — і показує на серце. А дороги її любиш? Ні? І правильно, бо доріг у нас немає. Для націоналіста «Серпня» (теж прекрасна робота В’ячеслава Довженка) Гоголь «зрадник», бо втік у Росію, писав «по-москальськи», а «Мажор» стверджує, що це чорно-білий погляд, бо насправді письменник творив світову літературу.
Вдало підібраний акторський ансамбль. І згадані захисники аеропорту, і «Старий», і «Псих» (непрофесійний медик, психолог за освітою), і всі інші переконливі у своїй грі, щирі у розмовах. Відчувається, що фільм зроблений із великою любов’ю і вдячністю до захисників аеропорту, який, як відомо, українські вояки обороняли 242 дні. Пригадую своє інтерв’ю з Ахтемом Сеітаблаєвим кілька років тому, коли він разом з Адою Роговцевою привозив у Тернопіль антрепризну виставу. Зайшла розмову про його «Хайтарму» — фільм про депортацію кримських татар. Я запитувала актора і режисера А. Сеітаблаєва, чи не хотів би він зняти щось з історії українського народу. Сказав: якщо доручать, залюбки це зробить. «Кіборги» — гідна робота українця кримськотатарського походження, як він сам себе називає.
Фільм треба дивитися, а не переказувати, вдумуватись у гірку правду війни і в ту мотивацію, чому люди залишають теплі домівки, влаштований побут, поїздки на міжнародні конкурси і йдуть під кулі. Думаю, він буде цікавий і зарубіжному глядачеві, оскільки показує, що на сході України аж ніяк не громадянська війна, і воюють там із сепаратистами та російськими найманцями аж ніяк не якісь міфічні «укри» та «кровожадні фашисти», а звичайні українці, які захищають свій дім, своїх рідних і свою країну.
Ще кілька цікавих моментів для кіноманів. Зйомки фільму проходили з 9 лютого до квітня минулого року, далі — монтажний період. Знімальний майданчик був у селі Кроківщині, що на Київщині. Частина матеріалу відзнята в Чернігівській області: на Гончарівському полігоні знімались сцени танкових боїв, а на злітно-посадковій смузі запасного Чернігівського аеродрому було відтворено екстер’єр Донецького аеропорту.
У крихітній ролі знявся тернополянин Андрій Шараськін, він у фільмі виступає консультантом як реальний захисник аеропорту. У маленькій ролі знявся навіть міністр культури України Євген Нищук. Таке враження, що всі хотіли бодай краєчком серця притулитися до цього фільму. Звучить у ньому і пісня гурту «Океан Ельзи» «Не твоя війна», а також мелодія пісні С. Вакарчука «Мить». Команда «Кіборгів» вирішила п’ять гривень з кожного купленого квитка віддати на допомогу сім’ям тих, хто загинув, захищаючи Донецький аеропорт.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел