Вільне життя

Тарас ПЕТРИНЕНКО: «На те зима, щоб прагнути весни»

Є концерти, після яких виходиш наснаженим і окриленим. Безхитрісний їхній антураж: немає ні димів, ні світлоефектів, ні яскравих костюмів, а глядач отримує море емоцій, щире захоплення і дивовижне відчуття, що хтось може ось так просто й талановито розповісти про те, що і в тебе в душі, що тривожить і твоє небайдуже серце. Саме такі відчуття пережили сотні тернополян, котрі минулої п’ятниці прийшли в театр на концерт народних артистів України Тараса Петриненка і Тетяни Горобець.

Співакові 10 березня виповниться 65 років. Вочевидь, саме до цієї дати і відбувається цей концертний тур. В одному із західних міст виступ довелося  відмінити — не прийшов глядач. Тож повною залою в Тернополі Тарас Петриненко був вражений і викладався, як мовиться, на всі сто. Багато співав, читав свої вірші, а вони у нього дивовижні, і просто розмовляв із залою. Щиро, мудро, довірливо, як з другом та однодумцем.

Лише кілька із цих одкровень: «Я був зовсім малим, коли в нас у Києві Палац спорту заповнювали люди, які хотіли слухати поезію. Не було ніяких музикантів, світел, димів. Просто виходили поети, а зал був заповнений вщерть, і читали свої вірші. Був такий час. У це тепер важко повірити, але так було. Куди це все поділось, мені важко сказати. Тепер людям хочеться «развлекаться». До чого це кажу? Якщо я під час концерту буду читати свої вірші, чи ви не проти? (Зал вибухає оплесками. — Г. С.) Тоді почнемо:

Помирає поезія в серці планети,
У планети вже інші царі в голові.
Помирає поезія… Та не поети,
І хіба ж вони винні, що досі живі?
Віртуальне життя пластиково прекрасне,
Заплющаємо душу — і ніц не гребе.
Та коли Божа іскра поезії згасне,
Не жалійте поетів. Жалійте себе».

«17 листопада минулого року був мій концерт у Палаці культури «Україна» і називався він «Сад нерозкручених пісень». І люди, що були на цьому концерті (а зал був повний), багато чого для себе відкрили. Що Петриненко написав не лише «Пісню про Україну», «Господи, помилуй нас» та ще одну-дві, які всі знають. У мене насправді кілька сотень пісень. Просто моя доля творча склалася так, що комусь постійно дуже хочеться, щоб мене в ефірі не було. Але бачите, що не робиться, а ви прийшли. І я прийшов й сьогодні дуже щасливий. Спасибі вам!»

«Усе частіше питають: «Чи довго ти ще збираєшся мотатися по сценах, виступати? Може, вже час поступитися місцем тому, хто дихає тобі в потилицю?» Кажу: та я, може б, і поступився, але ніхто не дихає (оплески. — Г. С.) Проте часом я таки замислююся: і справді, вже на пенсії, наче можна було б відпочити, розслабитися, десь із вудочкою посидіти. Хоча я рибу перестав ловити, шкода її стало. Я за гороскопом Риби, може, через це. Під сузір’ям Риб народився і Тарас Шевченко (він — 9 березня, я десятого), і Ліна Костенко… В гарній я компанії…»

«Доводять країну до того, що хтозна, чим усе це повернеться. І чи не повернеться той, кого ми прогнали. Я знаю, що не повернеться. Ми навчилися проганяти негідних президентів. Нам би ще навчитися обирати гідних (шквал оплесків. — Г. С.) Наша програма називається «Все буде гаразд». Так-от, я переконаний: усе в наших руках, і все у нас буде добре. Просто не треба від цього відсторонятися. Ми багато чого навчилися, люди добрі, за ці роки. Життя наше все ще якесь похмуре. Але уроки ми вчимо, заліки складаємо. Часом на ті самі граблі наступаємо. Інколи це має вигляд гопака на граблях. Та все одно — рух іде…»

Тарас Петриненко  виконував пісні різних періодів своєї творчості: ранні ліричні, і пізніші високого громадянського звучання, і навіть саркастичні, як ось про жлобів. Звучали і широко знані, а якісь ми чули чи не вперше. Був і пісенний посил до молодих співвітчизників, щоб не тікали, бо хто Україну буде захищати: «Все навкруг, немов тюрма, Все поглинула пітьма. Не тікай, а свою країну захищай», — співав київський гість. Звучало і зворушливе освідчення Тетяні Горобець, з якою багато років співає в дуеті:

Ми з тобою ще й досі, мов діти,
В цьому світі безумства і болю.
Та якщо нас примусять старіти,
Я старітиму поруч з тобою.

Тернопільська публіка приймала Тараса Петриненка напрочуд тепло. Оплескам, здавалося, не буде кінця, їх переривала лише наступна пісня, а потім вони знову і знову прокочувалися залою. Вже коли закінчився концерт, гості попрощалися і покинули сцену, лише частина глядачів поспішила до гардеробу, а більшість зібралась під сценою і продовжувала аплодувати — і таки випросила ще одну пісню.

Приємно було бачити, що в Тернополі ще так багато людей, і зокрема молодих, яким близька творчість Тараса Петриненка, викинутого з телеефірів, але не з людських сердець. Він справді не один у цьому морі болю, ще багато серед українців його однодумців та щирих шанувальників творчості співака. Ось тільки шкода, що такі концерти відбуваються вкрай рідко. Так, попередній виступ Тараса Петриненка в Тернополі відбувся ще п’ять років тому.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини