Запам’ятались мені слова першої гаївки, яку співали дівчата на Великдень: «А вже весна воскресла, щось вона нам принесла…» А принесла вона перші теплі дні після холодної зими, перші весняні квіти — підсніжники і проліски, спів жайворонка, повернення лелек з вирію до рідних гнізд.
А ще запам’яталася весна підготовкою до Великодня, Христового Воскресіння. Тільки сходив сніг, як у селі відкидали від хати загати, якими утеплювали їх на зиму, білили їх ззовні і всередині, впорядковували двори, вулиці села, щоб все мало привабливий вигляд. Ми, хлопці, раділи новим костюмчикам і черевичкам, які придбали до свят нам батьки, дівчата старалися вишити нові блузочки. Всього не перелічиш. Правда, не у всіх були такі можливості, але це немовби стиралось і не було помітним.
У підготовці до Великодня відчувалося духовне релігійне піднесення. Це був період Великого посту, богослужіння Страсного тижня і Великоднє посвячення паски, перші слова, виголошені священиком після заховання святої плащаниці: «Христос воскрес із мертвих…»
Посвячену паску та інші продукти сім’я споживала на Великдень уранці. Перед тим запалювали свічку, спільно молилися і ділилися посвяченою крашанкою.
У час Великодня поминали й тих, хто відійшов у вічність — рідних і знайомих. Перед святами впорядковували на цвинтарі могили, а в поминальний день збиралися біля них і священик відправляв поминальну службу.
У моєму рідному селі в церковному дворі є могила невідомого січового стрільця з часів Першої світової війни. За нею за польських часів доглядали дівчата і хлопці, впорядковували перед Великоднем. Була і пісня: «Уквітчали дівчатонька стрілецьку могилу,//Замість мали уквітчати стрілецькую милу.//І пісочком посипали стежечку довкола,//Замість мали постелити рушник до престола…» Нині на цій могилі споруджений кам’яний пам’ятник.
Мороком войовничого атеїзму майже 45 років панував у нашому краї. Комуно-більшовицька влада закривала церкви, переслідувала церковнослужителів, старалася виховати молодь безбожниками, тупими шанувальниками своїх ідолів, яких возвела до рангу божеств. Але, слава Богу, це закінчилося. Та, на жаль, за цей час багато народних звичаїв і обрядів, пов’язаних з Великоднем, забуто, і слід їх відроджувати. А ще суспільству треба нещадно боротися з вадами, які залишилися від безбожницького ладу: пияцтвом, наркоманією, курінням і розбещеністю.
Нині наш край переживає складні й тривожні часи. Ворог — на порозі нашого дому, гинуть кращі сини українського народу, а ще в багатьох громадян виникає зневіра.
Відзначаймо Воскресіння Христове з вірою!
Андрій БАЛИЦЬКИЙ,
учасник війни.
м. Зборів.