Вільне життя

«Навіть якщо б обрали Черчілля…»

Чотири роки тому, 25 травня 2014-го, український народ обрав свого п’ятого Президента. І ним став Петро Порошенко — в першому турі, з рекордними 54,7 відсотками. До того ж уперше це був вибір всієї України, а не якоїсь її частини: Порошенко здобув більшість в усіх областях, де відбувалися вибори. Як написала одна з газет, «збуджені Майданом та шоковані російською агресією», наші громадяни чекали від нього швидких змін, «по суті, чекали нездійсненного». Може, тому так швидко  розчарувались у тому, кого так дружно обрали.

Нині Президента не критикує тільки лінивий. Шаленіє український політикум. І чим ближче до нових президентських виборів, тим менше у тому шаленстві здорового глузду, а все більше власних хворобливих амбіцій. Нарікає український люд, якому справді жити стало важче, сутужніше. Шокований непомірними цінами, тарифами та власним зубожінням, він не може зрозуміти, звідкіля такі статки не лише в олігархів, а й у владців, зокрема і тих, хто прийшов у високі кабінети на хвилі Революції гідності. Нікуди не ділися беззаконня, корупція. Та й війні не видно кінця. Свої претензії виставляє і бізнес…

На жаль, отой критичний настрій, що домінує в суспільстві та в публічному просторі, не дозволяє багатьом побачити, що за цих чотири роки відбулися і позитивні зміни глобального плану, які й викликають таку  ненависть і лють Кремля. Ось думка дипломата і письменника, людини, яка добре знає, що таке геополітика, Юрія Щербака: «Далеко не всі українці, пригноблені побутовими злиднями, зростанням цін, війною на сході, тотальною зневірою у спроможність влади поліпшити життя, помітили, що почався новий етап в історії України. За своїм значенням порівняти його можна хіба що з часом проголошення нашої незалежності. Розпочався невблаганний процес остаточного розпаду, руйнування, розламу єдиного колись імперського поля Росії, до якого підступом, кров’ю і кайданами була прикована Україна». І називає низку «нищівних ударів» по путінській  «недоімперії»: поразку ідеї «руского міра», широку декомунізацію, взяття курсу на членство в ЄС і НАТО, безвіз, зміцнення зв’язків України зі США, Канадою, країнами-членами ЄС та НАТО, проведення, «хоч і з великим опором», проєвропейських реформ і нарешті прохання до Вселенського Патріарха Варфоломія надати Томос про автокефалію Православній церкві України. «Хочеться вірити, що сучасники об’єктивно оцінять особисту роль і наполегливість Петра Порошенка в ініціюванні та реалізації (цих) фундаментальних змін», — зазначає Ю. Щербак.

Такої ж думки й відомий телеведучий і громадський діяч Віталій Портников: «Чотири роки Президента Порошенка — це перші роки розбудови справжньої Української держави. Тієї, якої до 2014 року в нас не було. Це початок реформ, які мали розпочатися ще в 1991 році, але не відбулися у зв’язку з повною байдужістю більшості українських громадян до побудови цивілізованої країни. Зараз ці реформи розпочалися — в освіті, медицині, у збройних силах, у правоохоронних органах. Список можна продовжувати. Поза сумнівом, якщо ці реформи не буде перервано у 2019 році перемогою популістів, через 20—25 років, а може й раніше, ми отримаємо ефективну цивілізовану державу, яка зможе претендувати на членство в Європейському Союзі».

До позитивів президентства Петра Порошенка я додала б і посилення позицій української мови, і повернення українцям історичної пам’яті. На державному рівні нині засвідчено, що всі «герої, які воювали, а тим більше загинули в боротьбі за Україну, варті визнання, включно з Українською повстанською армією та армією УНР». Наші військові частини та з’єднання уже мають імена Чорних запорожців, Героїв Крут, гетьмана Петра Дорошенка… Усе це наслідки декомунізації, яка, до речі, попри певний спротив, усе ж не викликала потрясінь. І це попри те, що перейменовано 52 тисячі площ і вулиць, майже тисяча населених пунктів. А заборона компартії, чи багато відчули за нею жаль?

Що ж до мови, то в останній день травня Петро Порошенко підписав Указ про невідкладні заходи щодо зміцнення позицій державної мови, яким з 2018-го оголошує Десятиліття української мови. Відповідно до нього упродовж двох місяців Кабмін має розробити Державну цільову програму на 2018—2028 роки, спрямовану «на забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, зміцнення державного статусу української мови, вироблення дієвих механізмів її захисту і розвитку». Відтак надається ще два місяці після затвердження Кабінетом міністрів цієї Державної цільової програми, щоб відповідні регіональні плани заходів щодо її реалізації розробили обласні та Київська міська державні адміністрації.

Цікава точка зору ще одного відомого журналіста — Павла Казаріна: «Порошенко — далеко не найгірший Президент України. Просто суспільство від нього сподівалося дуже багато, що, по-перше, в принципі нереально було здійснити. По-друге, багато речей він зробити не міг, бо також не ідеальний, має свої корпоративні інтереси… Якщо брати до уваги конкурентів Порошенка по минулих президентських виборах, то не знаю, хто зробив би цю роботу краще чи зробив би більше. Зрештою, враховуючи очікування, кого б українці у 2014 році не вибрали, навіть якби це був Черчілль, все одно у ньому розчарувалися б. Ми повинні бути свідомі того, що щастя не настане завтра. До щастя треба довго і наполегливо іти».

Але треба сказати й про інше: в Петра Порошенка могло б бути менше прорахунків і більше довіри людей, якщо б чистішими, бездоганнішими були як деякі його власні дії, так і поведінка його оточення. Ось Фонд Демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва провів опитування 55 експертів щодо чотирьох років його президентства. Так-от, найкраще, на їхню думку, П. Порошенко проявив себе у зовнішній політиці та в безпековій сфері, а найгірше — в кадровому питанні. Слабким місцем Президента залишається і його оточення: дехто з наближених до нього політиків є фігурантами розслідувань НАБУ. Як зазначає експерт Ігор Коліушко, Петро Порошенко декларує боротьбу з корупцією, створив систему органів для її запобігання, але «пізніше почалися маневри та маніпуляції, що в результаті спричинило конфлікт між різними антикорупційними органами». І. Коліушко звертає також увагу на «олігархічні методи формування своєї команди, вседозволеність багатьох близьких до Президента політиків і бізнесменів, хаос у парламенті, який чинить його політична сила, відсутність цілеспрямованої політики у багатьох напрямках реформування».

Інші експерти акцентують увагу на тому, що за чотири роки президентства Петра Порошенка не відбулося реформування економіки, яке б посприяло надходженню інвестицій, а отже, поліпшенню соціального становища людей та збільшенню робочих місць. Віталій Бала звертає увагу на зростання бізнесу з країною-агресором, що є надчутливим місцем, по якому б’ють як опозиція, так і опоненти Президента. Не додають йому балів і журналістські розслідування про не зовсім законне збагачення «друзів» глави держави та про його власні офшори й дорогі відпочинки.

І все це дуже небезпечно, бо цією ситуацією прагнуть скористатися сили реваншу та популісти. Вони вже бачать себе переможцями в наступних президентських виборах, тому йдуть з відкритим забралом. Ось буквально минулого понеділка лідер «Опоблоку» Юрій Бойко заявив журналістам у кулуарах Верховної Ради, як треба нарешті вирішувати питання війни і миру: йти на прямі переговори з Путіним та лідерами «ДНР» і «ЛНР» та повертати Донбас в Україну. Хіба не зрозуміло, на яких умовах це може відбутися? Лише на кремлівських, а отже, «безумовної капітуляції». Який вже тут європейський вибір, яке НАТО? І історію  вони розвернуть у потрібне (звісно, Москві) русло, і старі назви містам та вулицям повернуть. І Десятиліття української мови залишиться тільки на папері.

Наша біда в тому, що позитивні зміни, які відбуваються в країні, й обраний нею вектор усе ще не є незворотними і залежать великою мірою від того, яка політична сила прийде до влади. Ось більшість експертів із згаданого соціологічного опитування прогнозує, що діючий Президент не буде переобраний на другий термін, хоч певний шанс у нього все ж є. Третина опитаних схиляється до думки, що його переоберуть, хоч і є певні сумніви.

І хоч до виборів ще рік, уже нині треба думати, кого обиратимемо та за якими критеріями. Якщо за тим, що маємо в гаманці та холодильнику, і скільки платимо за комунальні послуги, то це один вибір. Якщо ж із позицій інтересів Української держави (а державниками, за великим рахунком, мав би бути не лише президент, а й усі ми), то це зовсім інший вибір. Але й владі в цій ситуації вже варто було б задуматись про кращу комунікацію з народом, пояснення того, що вона робить і що буде на виході. І більше самовіддачі, жертовності, порядності. Президент твердить, що найгірше в нас уже позаду. Ще б відчути це. Бо словам уже ніхто не вірить.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини